Рік VI, Число 6 (56)
А ви уже передплатили «Критику»?
Передплатіть онлайн-доступ сьогодні і читайте всі архівні і нові статті «Критики», зарезервовані для передплатників та передплатниць! Дякуємо, що не словом, а ділом підтримуєте осмислення українського минулого і сучасности!
Уже маєте чинну передплату? Увійдіть до свого профілю на нашому сайті і читайте «Критику»!
СТАТТІ У ЦЬОМУ ЧИСЛІ
Фашизм ізсередини
Після падіння комунізму в Росії несподівано для багатьох постала проблема визначення того, що таке фашизм. Виникли численні організації, котрі послуговуються символами, що їх у Росії традиційно вважають фашистськими, а публіцисти заговорили про фашистські тенденції в ідеології панівної еліти.
Post scriptum
Телефонував Римарук: пропонує видати і «Нічні пастухи буття», і згадану «Келію...» окремими книжками у «Кальварії». Я, звісно, погодився й дуже вдячний Ігореві – це хоч якийсь крок уперед. Завтра, якщо все буде гаразд, повезу йому рукопис. Але навіть ця добра новина – та навіть уже одне те, що озвався мій давній, один із найулюбленіших поетів і друзів – навіть це не може розбити багатолітньої криги-кризи, про яку писав на попередній сторінці (та й де я тільки про неї не писав). Адже істотним залишається замовчуване, яке від того не стає менш очевидним: наш юнацький бунт захлинувся у засвідомому – у валі «масової культури» – у колективному українському лайні.
Втеча по колу як покута за інших
Анотація до «Келії чайної троянди» прозоро натякає, що перед нами радше твір у формі щоденника, аніж щоденник як такий. Це видається ймовірним: напевно, відбувся принаймні якийсь відбір, бо щоденники, де записи насправді робляться так рідко, скоро припиняються. Та й автор не раз говорить про функцію такого собі тренажера для письма, а тренуватися раз на два-три місяці – цілком марна справа. Втім, достоту безмежна свобода форми засвідчена сповна: поряд із такими перервами є й записи, роблені кілька днів поспіль.
Чай без цукру
Ця книжка позбавлена м’яса, вона складається з порожнин – порожнин між датами і порожнин у самому тексті. Вони нічим не заповнені й кожен новий допис до щоденника є мовби поверненням на те саме місце, з якого і мали би початися події, але так і не почалися. Справді – за всіма авторськими перманентними рефлексіями це його керолівське чаювання може видатись єдиним, вартим опису й осмислення, якщо такі речі можна ще й осмислювати.
Пригоди без фантастики
Пише Улам легко й невимушено. Його оповідь рясніє подробицями, дотепами, жартами про життя чільних математиків та фізиків ХХ століття. Тут безліч цікавих спостережень про людську природу взагалі. Наприклад, вивчаючи процес набуття розумом нових знань, Улам робить висновок: відмінність між поетами та математиками полягає в тому, що поети, описуючи прості поняття, часто послуговуються надто складними словами і фразами, тоді як математики, вживаючи найпростіші терміни (число, величина, кількість тощо), описують поняття іноді вселенського значення.
Мiтичнi iсторiї в жанрi життя
Нещодавно в Харковi вийшли спогади двох непересiчних представникiв цього одвiку первопрестольного мiста й водночас адапторiв вищезгаданої теми. Кожен iз них по-своєму iнтерпретує нацiональнiсть рiдного топосу. «Бо я не був селюк, i українськiсть найбiльше промовляла до мене через европейськiсть», – звiряється один, виїхавши свого часу на Захiд. «Бо треба ж комусь кайлувати на зонi руду», – пiдсумовує iнший, поїхавши у вагонзаку на Схiд.
У пошуках утраченого часу
Досвід – те, що пережите й сприйняте. Одночасно – що і як. Саме тому досвід можна розуміти як код, який відкриває шлях до осягнення специфіки людського буття. Безперечно, цей код вимагає розшифровування, в процесі якого надзвичайно важливо пам’ятати, що той, хто пише, водночас певним чином фільтрує свій досвід, і, оформлюючи його на письмі, вже цим самим дає йому свою інтерпретацію. Проте, незважаючи на бажання того, хто пише, абстрагувати, «озовнішнити» його, зіставляючи з певним об’єктивним знанням про зовнішній світ, досвід залишається «внутрішнім» та цілісним.
Без святкової вдяганки
Прочитання «Щоденника» Аркадія Любченка залишає по собі оскому. Він просякнутий ненавистю до євреїв (яких Любченкові більше до вподоби називати жидами) такою мірою, що часом видається, ніби автор залюблений у свою роль антисеміта. Втім, ориґінальністю його позиція не вирізняється. Помічено: чим гірше становище в суспільстві, тим нагальнішою стає потреба відшукати ворога, винного в усіх бідах. Так було й під час Другої світової. Оминаючи проблему винищення євреїв фашистами, зупинімося на тому, як ставилися тоді до євреїв українці.
Без конвою
Але хоч би як нас дратувала російська «попса» в маршрутках та обіцяне святкування роковин Переяслава, не треба себе дурити: це політика не антиукраїнська, а антидемократична, спрямована не проти «обстоювання прав українського, зокрема україномовного населення», а проти обстоювання прав узагалі. Повторю ще раз: це політика не зневаги до української мови чи культури, а зневаги до прав (і до процедур їх забезпечення).
Мистецтво неможливого
Лібералам, особливо «читающим на русском языке», дуже кортить запитати мене, чи не слід надати йому в Україні державний статус. Соціологічні опитування заохочують їхнє завзяття. Ліберали обурені недемократичністю держави, яка, нібито бажаючи ввійти до европейської спільноти, так брутально дискримінує «російськомовне населення». Але позаяк европейська спільнота більше переймалася не тим, котрою державною мовою Україна заявлятиме про свій «західний вектор», а існуванням у її законодавстві смертної кари, тож пріоритет довелося віддати цій дражливій проблемі.
Правопис із вусами
Григорій Грабович як людина Заходу, безумовно, відчув делікатність цієї проблеми і знайшов, як здається, переконливий арґумент на користь самовільної зміни правопису в загалом очевидній тезі про те, що Україна за десять років так і не стала правовою державою, її інституції (від Академії наук до Верховної Ради й Адміністрації президента) так і не набули належної леґітимності, а процедури – як переконливо показав Кулик на прикладі так званого «обговорення» пропонованих правописних реформ у мас-медіях – є радше карикатурою на демократію, лібералізм і свободу слова.
Terra hostica
Підручники лише віднедавна, і то поволі, стають об’єктом наукового вивчення в Україні, хоч у географічно близьких нам історіографіях уже існують (що й нас мало б стимулювати) аналітичні дослідження цього жанру літератури. Щоправда, цікаву поживу до розуму дають матеріяли міжнародного семінару «Українська історична дидактика» (Київ, 1997): на ньому українські автори здебільшого говорили про «відтворення державних традицій» і «відродження нації», а західні – про культурні відмінності, плюралізм і чутливість до думки іншого. Ця цілком природна розбіжність у баченні завдань і засад створення підручника часто-густо перетворювала «міжнародний діялог» на монологи.
Що таке европейський антиамериканізм?
«Ліві», формуючи та підтримуючи у суспільній свідомості ідеологізовану двополярну структуру світу (глобальне протистояння СРСР і США), підкреслюють, що від Сполучених Штатів іде загроза людині та людству, цінностям «свободи, рівности, братерства». «Праві», зі свого боку, акцентують проблематику етнічної, релігійної, культурної своєрідности та бачать у США загрозу національній ідентичності европейських країн і народів (зауважу, що відкриті чи напівприховані расистські настанови оприявнюються тут уже не в імперативах расової вищости «білих» і нівелювання світу на їхню користь, а в антиуніверсалістському підкреслюванні неусувних, мало того – цінованих і культивованих расових та етнічних відмінностей, у тому числі – в самих США).
Термінальна ідентичність Европи
Наприкінці 70-х у Нью-Йорку та Лос-Анджелесі багато галасу наробила книжка Алекса Гейлі «Коріння», присвячена пошукам ідентичности. Її чорношкірий автор, котрий заходився простежити власний родовід, дізнався про африканського предка, вивезеного до Америки 200 років тому, і відшукав його село. Резонанс був надзвичайним: в Америці всі почали шукати своє коріння. Звісно, така ностальгія за втраченою ідентичністю лише вказує на її цілковиту втрату.
Нові стани нового тисячоліття
Найвища верства зосереджена переважно в «розвинутому світі». До неї належить частина населення, яка має необмежений доступ до всіх соціяльних благ, вироблених сучасною цивілізацією, здійснює функції найвищого управління, а також задовільняє потребу мас у кумирі. Структура її досить строката: вона поєднує підприємницьку верхівку, лідерів шоу-бізнесу та професійного спорту з частиною традиційного найвищого класу. Маючи великі капітали, вони оточують себе певною інфраструктурою розкошів (від спеціяльних крамниць зі штучно завищеними цінами до екзотичного космічного туризму), яка найбільше й творить із цієї верстви неостан.
Книжкові огляди у цьому числі
Озерний вітер
Повість «Озерний вітер» запрошує читача в химерний світ української дохристиянської мітології. Озерний княжич Волин, що живе у світі русалок і змієлюдів, перелесників, вовкулаків та інших лісових демонів, торкнувшись людського кохання, проходить складний шлях утверджень і втрат. Любов і війна, різноманітні перебіги сьогоденного життя від Галичини до Ріо-де-Жанейро переплелися в напружних, часом фантастичних сюжетних поворотах і в інших творах цієї книжки.
Теорія літератури
До книжки ввійшли відома монографія Соломії Павличко «Дискурс модернізму в українській літературі», присвячена дискусійним і досі ще не розв’язаним питанням з історії вітчизняного письменства, а також уперше зібрані її дослідження й есеї з проблем української та світової літератури.
Фемінізм
У книжці вперше зібрано статті, дослідження, бесіди та інтерв’ю 1990-х років відомого літературознавця Соломії Павличко, присвячені проблемам фемінізму в суспільному житті та літературному дискурсі. Деякі з поміщених тут публікацій виголошувалися на міжнародних конференціях: «Фемінізм і націоналізм» (Торонто, 1991), «Фемінізм як можливий підхід до аналізу української культури» (Ілінойс, 1991), «Виклик стереотипам: нові жіночі голоси в українській літературі 90-х» (Інсбрук, 1997).
Наперсток
«Наперсток» – збірка переважно філософських поезій, де найпростіші явища і речі набувають багатозначности. Це – вільні вірші, часом зовсім оголені думки без жодних зовнішніх прикрас. Тут нема декламаторського стилю, нема зайвих рядків і слів, притаманних поезії класичних форм.
Провідний мотив книжки фіксує увагу читача на проминальності людського життя, але поряд виступає ідея тривкости основних людських почувань, серед яких – любов до правди, до батьківщини, до життя.
Українська мова: Довідник
Перероблене й доповнене видання містить основні відомості з української мови в обсязі програми загальноосвітньої школи за розділами: Фонетика і ортоепія. Графіка. Лексикологія. Фразеологія. Словотвір. Морфологія. Ортографія. Синтаксис. Пунктуація. Стилістика.
Теоретичний матеріял доповнено схемами й таблицями. Значну увагу приділено питанням культури мовлення, подано зразки різних видів мовного розбору.
Рідна мова: Підручник для 8 класу
Окрім матеріялу, що відповідає обов’язковим програмним вимогам до шкільного підручника, посібники містять відомості, важливі для практики спілкування, вдосконалення культури та розвитку зв’язного мовлення, роботі над науковим та публіцистичним стилями. Майбутнім студентам набуті в школі навички допоможуть швидко оволодіти вмінням складати конспекти, анотації, реферати, готувати й виголошувати доповіді на філологічні та інші теми, самостійно працювати з навчальною та науковою літературою.
До історії української літератури
Перше видання вибраних літературно-історичних студій відомого американсько-українського славіста Григорія Грабовича «До історії української літератури» (1997) розійшлося швидко й дістало високу оцінку фахової критики. Тамара Гундорова у розвідці «Історіографічна формула Григорія Грабовича» («Сучасність», 2001, ч. 6) пише: «Ця збірна книга концептуально важливіша й амбітніша для проф. Грабовича навіть порівняно з його студією про Шевченка.
Андромаха. Спогади, вірші
«Андромаха» – це книжка про себе та своїх близьких (від батьків до правнуків), такий собі домашній альбом, до якого старанно вклеєно світлини власні та найдорожчих людей, газетні вирізки зі статтями та відгуками про свої здобутки, занотовано ювілейні виступи, вітання колеґ і друзів, ретельно зафіксовано принагідні «добрі слова», що їх авторка почула на свою адресу за ціле життя.
«Велика Вітчизняна війна». Спогади та роздуми очевидця
В книжці відверто описано злочини обох тоталітарних режимів – комуністичного та нацистського, й авторові в обставинах повної свободи слова не треба було перенаголошувати одних фактів на шкоду правдивому висвітленню інших, як це мусили робити мемуаристи в СРСР.
Басаврюк ХХ
Цей роман, виразна гоголівська алюзія якого закладена вже в назві – вдалий зразок авантюрно-містичного жанру в сучасній українській літературі. Його автор Дмитро Білий – фаховий історик, кілька років тому вийшла його науково-популярна розвідка «Малиновий клин. Нариси з історії українського населення Кубані».
Березіль. 2002, ч. 5–6
У літературному відділі – короткі оповідання Володимира Дрозда «Життя як життя», оповідання Валентини Чемерис «Чаювання з душогубцем», дві новели Віктора Полянецького, есей Романа Іваничука «Сліди на піску», а також «Імпресії та медитації» Володимира Базилевського, «розріджені» власною поезією, аби читач міг «передихнути від надміру строкатости матеріялу».
Березіль, 2002, ч. 3–4
У відділі критики поміщено інтерв’ю, що його взяла Ірина Лобовик у Людмили Таран. Статтю Лідії Ковалець (Грузинської) присвячено 120-літтю від дня народження Христі Алчевської, тут-таки друкуються фраґменти з листів письменниці та вірш із циклу «З кримських пісень».
Украинское обозрение, 2001, № 0, 1, 2; 2002, № 1(3)
Роман Шпорлюк інформує про сьогодення американської україністики, а Володимир Діброва – про діяльність Гарвардського українського наукового інституту. Андрій Окара вп’яте (а, може, вшосте) рецензує монографію Алєксєя Міллєра про українське питання в Російській імперії (щоправда, цього разу – в зіставленні з книжкою Роберта Євзерова «Україна: з Росією разом чи нарізно?»).
Листи до приятелів. Книжки 1–176 (1953–1968). Систематичний покажчик змісту
Перший розпис публікацій «Листів» побачив світ у 1964–1969 роках у Нью-Йорку і практично неприступний сучасному читачеві в материковій Україні. Новий покажчик вийшов під егідою НТШ та Національної парламентської бібліотеки України; вступне слово до нього написав Сергій Білокінь.
И лишь неизменна книга
Книжка, видана до 80-річчя створення Бібліотеки української літератури в Москві (1999 року вона вже виходила українською мовою), розповідає про драматичну історію та непросте сьогодення єдиної державної української книгозбірні в Росії.
Кіно-Театр, 2002, ч. 3
Валентина Грицук відгукується на сценічні читання сучасної німецької драматургії, що їх представляли молоді українські режисери в Київському театрі російської драми. Вона ж рецензує виставу Київського державного музичного тетру для дітей та юнацтва за повістю Пушкіна «Заметіль», а Вікторія Луньова – на виставу режисера Олега Ліпцена за п’єсою Едварда Олбі «Хто боїться?..».
Острозький триптих. Опрацювання острозького напіву
На думку автора «Переднього слова» Юрія Ясіновського, Олександрові Козаренку вдалося, не змінивши жодної ноти першоджерела, талановито інтерпретуючи стилістику партесного хорового співу, створити цілком сучасне музичне полотно, суголосне нашій епосі.
Духовне життя
У своїй книжці, що її переклала з італійської Мар’яна Прокопович, автор намагається відповісти на запитання, що таке «духовність» і «духовне життя» в християнській традиції та висловлює щире сподівання, що ці роздуми допоможуть кожному, хто бажає пізнати християнський смисл духовности.
Лекції з історії філософії
У посібнику стисло подано розвиток історії світової філософії від її початків до сьогоднішнього дня як постійне змагання раціонального та позараціонального, розуму й «серця» людини.
KINO-KOЛО, 2002, літо (14)
Київські письменники Марина та Сергій Дяченки пропонують есей про екранізацію творів жанру «фентезі» – книжок Толкіна «Володар каблучок: братерство каблучки» й Роллінґ «Гаррі Поттер і філософський камінь». В «Анімаційному колі» Сергій Саржевський розповідає про творчість видатного голландського режисера Ґерріта ван Дійка, а московський кінознавець Алєксєй Орлов всебічно аналізує феномен японської анімації.
Сучасність, 2002, червень, ч. 6
У «Спогадах» – стаття Анни-Галі Горбач «Наші неофійні та офіційні зустрічі з Україною» та продовження «Homo feriens» Ірини Жиленко. Літературознавчий матеріял Василя Яременка присвячено «непроминальній символіці Шевченкового “Заповіту”», а саме християнському й історіософічному аспектам. Михайлина Коцюбинська та Валентина Чорновіл коментують писані в сімдесяті роки листи Вячеслава Чорновола до Анни-Галі Горбач.
Кур’єр Кривбасу, 2002, № 151, червень
У «Витоках» уміщено листи Олександра Олеся до Івана Липи 1904–1906 років з архіву Марти Липи-Гуменецької та виступ на громадському суді над КПРС Сергія Білоконя «Теорія й практика комуністичного терору в СРСР».
Agni, 2002, ч. 55
Зберігаючи вірність цій добрій традиції, редакція часопису присвячує новий, ювілейний «Agni» пам’яті Юрія Луцького. Українське письменство цього разу репрезентує Василь Махно, дві поезії якого («Приватна історія» та «Без назви») переклала американська поетка українського походження Христина Луценко.
Європа метафізики та картоплі
Міркуючи над темними сторонами людської натури, Жорж Ніва не впадає у песимізм, – радше навпаки, віднаходить у собі сили для любові, котра, на його глибоке переконання, набувши «наднаціонального типу», зможе стати об’єднавчим чинником, що відродить підупале поняття «европейської культури».
Джерела тоталітаризму
Поєднуючи теоретико-структурний підхід з історико-генетичним, Ганна Арендт ґрунтовно розглядає головні джерела тоталітаризму: антисемітизм, що пройшов численні стадії розвитку, та імперіялізм, який витворив інший специфічний феномен XX століття – натовп.
Пейзажі пам’яті / Landscapes of Memory
Ця книжка, яка «відображає особисті смаки та уподобання упорядника», містить вибрані твори з чотирьох збірок: «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987) та «Вибране» (1989).
Слово і час, 2002, ч. 5
Нову журнальну рубрику «Зарубіжна література», потреба в якій уже давно назріла, відкриває вступним словом її ведуча Тамара Денисова. Крім неї, тут друкуються стаття Наталі Овчаренко про вплив творчости Робертсона Дейвіса на літературознавчу модель Нортропа Фрая та розвідка Наталі Нев’ярович про проблеми аналізу хронотопу в романі Вільяма Фолкнера «Галас і шаленство».
Бачите статтю, котру світ повинен прочитати англійською? Тоді допоможіть нам позначити Україну на інтелектуальній мапі світу!
Досвідчені перекладачі з української на англійську та вправні редактори
(носії мови): долучіться до нашої динамічної команди! Навіть один переклад на місяць може змінити те, як світ бачить Україну!
Щедрі благодійники: «Критика» отримала світове визнання за якість своєї роботи з інтелектуального представлення України у світі нарівні з такими визначними виданнями як The New York Review of Books та London Review of Books. Станьте спонсором перекладу та професійного редагування статті, яку вважаєте важливою та потрібною у світі, або перекладного проєкту загалом! Усі меценати будуть з вдячністю згадані на сторінці перекладеної статті. Навіть найменший фінансовий внесок важить у нашій роботі із інтелектуального захисту української ідеї у світі!
Пiдтримати пожертвоюЗацікавлених перекладачів, редакторів та меценатів просимо звертатися із запитаннями до головного редактора порталу «Критики» Олега Коцюби за адресою kotsyuba@krytyka.com.