Термінальна ідентичність Европи

1

Щоб вижити, фашизм мусив зазнати змін, спробувати пристосуватися до реалій повоєнної політичної культури. Щоб вийти за межі субкультури шанувальників Гітлера, неонацизм мав знайти нові способи подачі своїх ідей, а також зревізувати деякі з них. Привабливість неофашизму зумовлена не тільки соціяльно-економічними чинниками, зокрема циклічними фазами безробіття, а насамперед прагненням зберегти ідентичність попри наплив імміґрантів, европейську інтеґрацію й, особливо, кризу довіри до традиційних форм вираження невдоволення – через профспілки та ліві партії. Неофашизм якраз і обіцяє культурну одноманітність і ліквідацію дилем ідентичности.

Наприкінці 70-х у Нью-Йорку та Лос-Анджелесі багато галасу наробила книжка Алекса Гейлі «Коріння», присвячена пошукам ідентичности. Її чорношкірий автор, котрий заходився простежити власний родовід, дізнався про африканського предка, вивезеного до Америки 200 років тому, і відшукав його село. Резонанс був надзвичайним: в Америці всі почали шукати своє коріння. Звісно, така ностальгія за втраченою ідентичністю лише вказує на її цілковиту втрату. Але наскільки загрожено французьку, австрійську чи німецьку культурну ідентичність? Адже ідентичність не вичерпується самою тільки культурою, а сама «культурна» ідентичність не тотожна «етнічній». Так званий «мультикультуралізм», тобто повага більшости до меншости, рівний статус різних культурних традицій, право індивідів на вибір власної ідентичности, принципи colour blindness – втілення glorious mosaic багатьом здається навалою, уникнути якої необхідно задля відновлення здорового морального клімату. Зазвичай тут згадують фото марсельської вулиці, вкритої килимками, на яких моляться араби, а знизу підпис: «Чи це Франція?». Проте всі спроби зліквідувати проблему і зберегти чистоту ідентичности дотепер закінчувалися концтаборами.

Теперішній неофашизм не пишається поголеною головою та вкритим татуйованими свастиками тілом. Це вже не суспільна периферія: більшість членів Національного фронту Лє Пена складають не скінгеди, а представники середнього класу й ветерани. «Фашизм із людським обличчям» починає завойовувати території поза поліційними повідомленнями в медіях – він створює новий образ, далекий від жорстокого й авторитарного минулого. Він апропріював неоліберальну риторику і проводить виборчі кампанії так само, як соціял-демократи чи традиційні ліві. Неофашизм не свариться з демократією, і країни, де він побутує (Австрія, Франція, Швейцарія, Голландія, Італія), не безпомічні жертви економічного чи політичного катаклізму, а найстабільніші держави світу.

Для Лєшека Колаковського сучасний гітлеризм, дослівно, є марґінальним явищем: дрібні групи фанатиків, які вподобали собі символи та фразеологію гітлерівської Німеччини, не варті уваги. Ці угруповання майбутнього не мають. Спадщину гітлеризму треба шукати не в риториці його послідовників, а в дискурсах і світоглядах, що змінилися після його краху. Банкрутство гітлерівської ідеології змінило форму вираження расової та націон...