Що таке европейський антиамериканізм?

Червень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
4
132 переглядів

Роки, про які йтиметься нижче, – це вже проминулий історичний період, коли США були гегемоном світової системи1. За його хронологічними межами (найближчі до нас віхи – об’єднання Німеччини, розвал СРСР і соціялістичного блоку, Маастрихтська угода) починається інша, вже нинішня доба, що потребує особливого обговорення; нового повороту темі надали вересневі події 2001 року й наступні антитерористичні акції США на Близькому Сході. Далі мовитиметься про групи публічних інтелектуалів, одначе їхні ідеї буде розглянуто з урахуванням соціяльного, політичного, економічного контексту, а також зіставлено з громадською думкою. І, нарешті, я обмежуся Західною Европою, позаяк у країнах соціялістичного блоку антиамериканізм у ті роки був винятково офіційним, державно-пропаґандистським – знаком демонстративної лояльности місцевих політичних еліт і їхньої інтелектуальної обслуги (школи, преси) до радянського керівництва та його проголошеного після Другої світової війни зовнішньополітичного курсу. Будь-яка критика на адресу США з боку інших суспільних груп і прошарків (а вона, ясна річ, була: докори Америці та Заходу за нерішучість, непослідовність, недостатнє розуміння східноевропейської ситуації) негайно і проти їхньої волі потрапляли в цей офіційно-пропаґандистський контекст – звідси прикметне для радянської системи та країн-сателітів «двоїсте мислення», яке точно описав очевидець Чеслав Мілош («Поневолений розум», розділ «Захід») і яке вимагає від дослідника іншої соціологічної оптики.

Джерела антиамериканських настроїв (виявлених неґативних настанов щодо економічної та політичної системи США, американського способу життя й особливостей культури, відносин з іншими країнами, які переносяться на країну та суспільство загалом, а почасти й на характер народу, мову, тип людини) доволі різноманітні. Як зазначає Пол Голандер, автор книжки «Антиамериканізм раціональний та ірраціональний», вони можуть «виникнути на ґрунті націоналізму, антизахідних настроїв, антикапіталізму, заперечення науково-технічного поступу й урбанізації, страху ядерної війни, загальної відрази до сучасного життя, спроб захистити традиційний триб життя і культурних амбіцій місцевої еліти». Цей перелік ідеологічних настанов у розглядуваний період поділяли інтелектуали практично всіх західноевропейських країн. Водночас кожна країна має свої особливості: відмінні економічне та соціяльне становище, конструкцію політичної сфери, склад і композицію еліт, усталені національні традиції. Одначе спільним принциповим моментом є те, що антиамериканські настрої є тут не індивідуально-психологічною і навіть не просто груповою налаштованістю: вони дають інтелектуальній еліті, по-перше, засіб забезпечити собі ширшу, найкраще – масову підтримку, змобілізувати суспільну думку (тому такі оцінки й стосуються всього американського народу чи американського «характеру як такого»); по-друге, підставу вимагати від тих чи тих органів, гілок, типів влади відповідної обмежувальної, заборонної, превентивно-захисної політики (від власне зовнішньої до національної, релігійної, культурної – мовної, цензурної тощо), а по-третє, мотив до створення громадських рухів, проведення інституційних акцій тощо.

У першому наближенні та в найзагальнішому плані антиамериканські настанови та настрої різних інтелектуальних груп і прошарків у повоєнній Західній Европі можна пов’язувати з такими моментами їхнього самовизначення:

• підсумки Другої світової війни, зокрема роль у ній тої чи тої країни та перспективи повоєнної Европи;

• роль США як переможця, їхня військова та економічна присутність в Европі та роль нового світового гегемона;

• ставлення до Радянського Союзу як переможця у війні, до країн соціялістичного блоку, до ідеології комунізму;...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі