Мистецтво неможливого

Червень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
125 переглядів

1

Не погоджуючись багато в чому з Миколою Рябчуком, хочу водночас – цілком щиро, зовсім не задля створення «риторичного тла» – запевнити, що мені надзвичайно приємно підтримати цю розмову з моїм колеґою, попри те, що доведеться відповідати на його доволі різкі закиди й самому щось різке закидати. До відвертої розмови схиляє вже навіть те, що п. Рябчук, пропонуючи ліберально-демократичні засади як «найзагальніші “правила гри” для дискусії», не маніжиться й називає ці засади ідеологічними. На жаль, мені в ліберальній публіцистиці надто часто траплялося інше: виявляється, витиснення комунізму або націоналізму отими ліберальними засадами зветься деідеологізацією, а сам лібералізм, треба розуміти, відтак уже не є жодною ідеологією, а світлим майбутнім людства й омріяним кінцем його історії – таким собі «здоровим глуздом», протиставленим безумству поборених ним ідеологій. Не належачи до «більшости авторів і читачів “Критики”», яка сповідує засади всепереможного вчення лібералізму-демократизму, я належу проте до «примкнувшей к ней» меншости, яка їх визнає (як найменш погані з-поміж усіх інших). До суто психологічних мотиваційних чинників мого вибору належать спогади про втіху, яку я років із десять тому дістав, спостерігаючи за проведенням данського референдуму з приводу маастрихтських угод: не здобувши з першої спроби (з мізерним недобором голосів) жаданого «так», тамтешні евроінтеґратори якось умить збагнули, що данський народ помилився, і треба його через рік запитати про те саме вдруге; діставши (мізерною перевагою) потрібну відповідь, вони зразу зметикували, що от вона і є остаточною, і платник податків не зрозуміє, якщо його втретє перепитати, а чи не помилився він удруге. Розуміючи, що влада завжди викручуватиме мені руки, аби я визнав мудрість і непомильність її рішень, я волію, щоб вона робила це зі мною так, як у Данії, а не так, як на нашому, українському ґрунті.

Але, розглядаючи пропоновані мені правила гри (якщо тільки їх уже десь не затверджено без мене), я хочу зробити деякі застереження. Ліберали так запекло й завзято запевняли мене, нібито я – не якийсь там жалюгідний ґвинтик, а навпаки, суверенна й неповторна особистість, без якої людство не повне, що я їм повірив. І тепер очікую, коли ж вони нарешті поцікавляться моїм неповторним ставленням до їхнього переліку складників ліберально-демократичного устрою, а надто до списку їхніх вартостей, що їх вони, мене не питавши, оголошують «загальнолюдськими», тобто поширюють і на мене. Я навіть погоджуюся не брати до уваги всіляких дрібниць і не допитуватися, хто й коли дорівняв питання культури (куди я самовпевнено зараховую також і мовні) до правил дорожнього руху та вигулювання собак, і чи не ганьба виносити їх на всенародні голосування. Мені йдеться про речі, для майбутньої правової держави таки справді суттєвіші: на тих голосуваннях її ліберальні керманичі запитуватимуть нас про все чи, за прикладом керманичів теперішніх, тільки вибірково, в тих випадках, коли відповідь заздалегідь відома і для влади прийнятна? Лібералам, особливо «читающим на русском языке», дуже кортить запитати мене, чи не слід надати йому в Україні державний статус. Соціологічні опитування заохочують їхнє завзяття. Ліберали обурені недемократичністю держави, яка, нібито бажаючи ввійти до европейської спільноти, так брутально дискримінує «російськомовне населення». Але позаяк европейська спільнота більше переймалася не тим, котрою державною мовою Україна заявлятиме про свій «західний вектор», а існуванням у її законодавстві смертної кари, тож пріоритет довелося віддати цій дражливій проблемі. Й от дивина: парламент скасовує смертну кару в той самий спосіб, у який ухвалював закон про мови, тобто з народом не порадившись, а в тих, хто так палко жадав почути народну думку з приводу, здавалося б, далеко дрібнішого, – ні пари з вуст. Щось стримує їхнє завзяття. Либонь,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі