У пошуках утраченого часу

Червень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
261 переглядів

Лидия Гинзбург, Записные книжки. Воспоминания. Эссе, Санкт-Петербург: Искусство–СПБ, 2002.

Щоденник Аркадія Любченка, Львів–Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 1999.

Олександр Довженко, Зачарована Десна. Оповідання. Щоденник (1941–1956), Київ: Дніпро, 2001.

 

Щоденник – жанр, який хоча й найчастіше вражає відвертою презентацією досвіду, всупереч удаваній відкритості все одно залишається «річчю в собі». Адже поштовхом до письма вкрай рідко буває лише бажання «записати, аби не забути». Та й, зрештою, навіть такий щоденник може бути цікавим – ми вже навчилися зважати на другорядне та інтерпретувати механічні щоденні ділові записи, хаотичні нотатки на берегах та рахунки з пральні між сторінками. Втім, найчастіше автор пише, «аби не опинитися забутим самому», а отже, розраховує на майбутнього читача, і тут розпочинається цікава гра масок та облич, смисл якої полягає у приховуванні чи напівприховуванні й, навпаки, сповіданні. Все це, своєю чергою, може бути свідомим, напівсвідомим та несподівано відвертим навіть для самого автора записів. Розрізнити ці відтінки самоінтерпретацій – щоразу інтриґа для читача. Проте, дуже важливим позатекстовим явищем є сам досвід, який презентується.

Досвід – те, що пережите й сприйняте. Одночасно – що і як. Саме тому досвід можна розуміти як код, який відкриває шлях до осягнення специфіки людського буття. Безперечно, цей код вимагає розшифровування, в процесі якого надзвичайно важливо пам’ятати, що той, хто пише, водночас певним чином фільтрує свій досвід, і, оформлюючи його на письмі, вже цим самим дає йому свою інтерпретацію. Проте, незважаючи на бажання того, хто пише, абстрагувати, «озовнішнити» його, зіставляючи з певним об’єктивним знанням про зовнішній світ, досвід залишається «внутрішнім» та цілісним. Фактично, його цілісність розчленовується лише згодом – у рефлексії. І мабуть, саме характер цього розчленування – на суб’єкт та об’єкт, «я» і світ, акт та його зміст – і становить найцікавіший момент інтерпретації тексту щоденників. Ба більше, сьогодні ми спостерігаємо тенданцію до самоінтерпретацій та самоописів не лише у щоденниках чи листах. Кожен художній твір, рівно як і наукова праця, зберігає в собі неповторний блідий відбиток особистости, як казав Річард Рорті услід за поетом Філіппом Ларкіном, чи синтом, як сказав би Жак Лакан.

1

Кожен із нас – свідок своєї епохи. Ми впіймані нею, несемо її у своїй мові, поведінці, самоусвідомленні. Невільні свідки. І навіть коли здається, ніби про певну річ ми говоримо те, що бачимо в ній, то все одно лише повторюємо те, що говорять інші. «Мова – це фашист», – писав Барт. Проте нашими вустами говорить мова, якою керує час, і, як виявляється, він ще більший фашист, аніж мова.

Лідія Ґінзбурґ, вдячна учениця Бориса Ейхенбаума, Юрія Тинянова, Віктора Шкловського, усвідомлювала цей полон мови. «Письменник бачить лише те, на що вміє дивитися», – писала вона у післямові до «Старої записної книжки» Петра Вязємського. А вміння дивитися передбачає неабиякий особистісний акцент у сприйманні та інтерпретації. Тому не лише вибір об’єкта, а, передовсім, саме спосіб бачення робить людину не просто очевидцем певної епохи та культури, а увиразнює, викриває її «породу».

Хоч які б щоденники (зрештою, як й інші твори) тих, хто пройшов «вогонь, воду та мідні труби» 20-х – 30-х, ми читали: Довженка, Петрова, Любченка, Ґінзбурґ, Шевельова, аванґардистів – скрізь подибуємо приховане й неприховане зізнання, що вони таки вірили в життя, урочисто відкрите революцією: «Була чаруюча непевність кордонів та невідомість можливого», – пише Лідія Ґінзбурґ. Для того, аби повірити, не обов’язково перейматися революційною ідеологією, достатньо було зануритись у дух того часу, де у коловерті речей життя й смерть перетікали одне в одне.

Пишучи про молодість свого покоління, захопленого романтичною хвилею, Ґінзбурґ залишає свідчення: «Було...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі