Мiтичнi iсторiї в жанрi життя

Червень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
118 переглядів

Юрiй Шевельов (Шерех), Я – мене – менi... (i довкруги), том 1: В Українi; том 2: В Европi, Харкiв – Нью-Йорк: Видання часопису «Березiль»; Видавництво М. П. Коць, 2001.

Щоденник Аркадiя Любченка, Видавництво М. П. Коць, Львiв – Нью-Йорк, 1999.

Василь Боровий, В арканi Каєркана. Спогади i враження, Харкiв: Майдан, 2001.

 

...Час вимiрюється публiкацiями. Вiд початку 1990-х рокiв, коли в харкiвському «Українському Засiвi» – вперше пiсля п’ятдесятлiтньої перерви – почали друкуватися твори Аркадiя Любченка «окупацiйного» перiоду (зокрема, його «Щоденник») i Юрiй Шевельов нарештi вiдвiдав рiдний Харкiв, минув не час, а цiла епоха обернення речей. По-перше, розвалилася Імперiя, змiнивши долi й бiографiї. В мiсцевому Молодiжному парку офiцiйнi нащадки тих, хто цькував Хвильового, вiдшукали його могилу; у тамтешньому Лiтмузеї швиденько проголосили «нацiональним героєм» пролеткультiвця Миколу Кулiша та iже з ним; у спорожнiлому Будинку «Слово» виставили «лiтературний» пiонерський пост бiля квартири Костя Гордiєнка. («Ну, Кость Гордiєнко, – пригадується «Щоденник» Аркадiя Любченка, – завжди був людиною неповноцiнною, справляв враження недорозвиненого, притурканого, заляканого, взагалi... трохи псих».)

Утiм, погляд на мiсце Любченка в лiтературі не зазнали жодних змiн навiть у часи «незалежницької» ейфорiї, i можна сказати, переiнакшивши горопашного Олексу Веретенченка: «усiм прощається на свiтi, i тiльки Любченковi – нi!». Тут спрацьовує специфiка масової свiдомости, коли на Любченка чигає, наче голодний вовк, небезпека стати рабом однiєї теми. Перетворитися на суму людини i ярлика.

Нещодавно в Харковi вийшли спогади двох непересiчних представникiв цього одвiку первопрестольного мiста й водночас адапторiв вищезгаданої теми. Кожен iз них по-своєму iнтерпретує нацiональнiсть рiдного топосу. «Бо я не був селюк, i українськiсть найбiльше промовляла до мене через европейськiсть», – звiряється один, виїхавши свого часу на Захiд. «Бо треба ж комусь кайлувати на зонi руду», – пiдсумовує iнший, поїхавши у вагонзаку на Схiд.

Спогади Юрiя Шевельова «Я – мене – менi... (i довкруги)» назвою і зовнішнім виглядом апелюють до европейських стандартів мистецтва сповiдi. В назвi бринить однойменнiсть бiтлiвських спогадiв Гаррисона «I, Me, Mind», а зовнiшнiй вигляд розкiшного двотомника нью-йоркського метра, що його видав журнал «Березiль», може скласти конкуренцiю багатьом абабам, з галамагами включно.

Спогади Василя Борового «В арканi Каєркана» видав скромненькою брошуркою не менш харкiвський «Майдан». Тут до стандартної жанрової ознаки додано ще сентиментальне «враження». Враження розмаїтi: вiд знайомства з вищезгаданим метром у Харковi до вiдбування «припаяного» за цю приємнiсть десятилiтнього строку на Колимi. І ця пiкантнiсть не йде з голови пiд час читання iсторiї обох героїв.

На вiдмiну вiд свого заокеанського колеґи, призабутий слобiдський поет Боровий, здається, тiльки тепер отримав змогу роз’яснити власний статус, чого вiн не мiг дозволити собi протягом «червоних» десятилiть. Допiру було вiдомо, що колимську каторгу вiн вiдбув лишень за один-єдиний вiршик про «нiмецьких неподоланих синiв» i, вiдповiдно, «московського Чингiз-хана», друкованого в колаборантськiй «Новiй Українi» 1942 року («кабiнетний енкаведист шарпався до мене, оскаженiло гукаючи, що за образу дорогого вождя такого писаку, як я, треба негайно повiсити отут, на вiконнiй рамi»).

А насправдi Боровий уважався спiвробiтником згаданої газети, мавши на те офiцiйного «аусвайса» з правом вiльного пересування прифронтовою смугою. Словом, активно пiдтримував «новий порядок», як згодом полюбляв таврувати це дiло славний Юрiй Смолич у своїй «Розповiдi про неспокiй». Самчук поблажливо плескав по плечу початкiвця-поета, Любченко довiрливо розповiдав про Хвильового, i навiть Свiдзинський, пригорнувши юного Борового до хирлявих грудей, заспокiйливо прорiкав: «Нiчого-нiчого, не...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі