Не так тії вороги, як ті патріоти...

Вставай, Україно, вставай,
Виходь на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські народи...

Дмитро Павличко

Історія, про яку тут ідеться, розпочалася 2012 року, коли на адресу Віденського університету надійшли звинувачення від Єврейської громади Відня, спрямовані проти Івана Франка. Члени цієї громади звинуватили українського письменника в антисемітизмі. У жовтні 2013 року добірку відповідних цитат із творів Івана Франка надрукував відомий австрійський часопис «Profil», і Єврейська громада почала вимагати від ректорату Віденського університету, щоб він усунув зі стіни університету пам’ятну дошку з іменем Івана Франка. На захист українського письменника стали віденські славісти, до справи долучився професор Інституту славістики, перекладач творів українського письменника Алоїз Вольдан. Він кореґував німецькомовну статтю про Івана Франка у Вікіпедії, зустрічався з професорами Віденського університету й ректорату. Ціною його зусиль та його ініціятиви на захист пам’яті Івана Франка у Відні було проведено конференцію, у якій узяли участь науковці з Австрії (Кристоф Авґустиновіч, Алоїз Вольдан,), США (Григорій Грабович), Ізраїлю (Вольф Москович), Польщі (Роман Мних), України (Михайло Гнатюк, Ярослав Грицак, Тамара Гундорова, Євген Пшеничний).

Дискусії та доповіді учасників конференції у Відні будувалися на засадничому розмежуванні двох посутньо різних уявлень про антисемітизм: з одного боку, це ситуація антисемітизму в Галичині кінця ХІХ – початку ХХ століття, а з другого – розуміння антисемітизму після досвіду Другої світової війни і Голокосту. Саме ця теза повторюється декілька разів і в німецькомовному збірнику доповідей, і в його українському варіянті «На перехресних стежках. Іван Франко та єврейське питання у Галичині» (Київ: Критика, 2016). Учасники віденської зустрічі принципово заявляли, що ставлення Івана Франка до євреїв не можна міряти досвідом Голокосту, як це робили представники Єврейської громади на чолі з вихідцем із Одеси Емілем Лянґерманом. Після конференції пам’ятну дошку було врятовано, а восени минулого року українські «патріоти» (про яких далі), дякуючи за збереження пам’яті про Івана Франка, облили віденських славістів брудом і брехнею у колективно підписаному тексті «Подарунок Франкові на ювілей: звинувачення в антисемітизмі», а згодом з’явилося інтерв’ю з кандидатом філологічних наук, доцентом Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Олегом Баганом «У фатальному колі нерозуміння націоналізму». За змістом і суттю ці опуси наслідують найкращі традиції сталінських часів. Перший текст друкувався одночасно по всій Україні: від дрогобицької газети «Галицька зоря» до київських «Слово Просвіти» та «Української літературної газети», другий – у «Галицькій зорі» та на кількох сайтах. Звинувачення висували традиційні і до болю знайомі: про підступність і деструктивність ідей, упередженість підходів, псевдонауковість, підривну діяльність, фальсифікації, антиукраїнський удар і так далі.

Як належить...