Жіноче обличчя українського модернізму

Квітень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
5
1987 переглядів

Епоху модернізму в польській чи українській літературі ще двадцять років тому обмежували зламом століть, асоціюючи її з явищами, притаманними fin de siècle, або ж із декадансом, індивідуальним бунтом, гаслом «мистецтво для мистецтва», мистецькою богемою чи — якщо йдеться про літературу на українських землях у Російській імперії — із тенденціями, властивими Срібній добі. Однак поступово, спершу в Україні, потім у Польщі, поширилося західноевропейське поняття модернізму, тобто його розуміння як появи аванґардних напрямів, культу новизни та відкидання традиційних літературних форм, із поділом на період раннього модернізму (до Першої світової війни) та модернізму зрілого (до Другої світової війни). Що ж до української літератури, то такий хронологічний поділ не видавався цілком очевидним, позаяк у підсовєтській Україні після яскравого спалаху аванґарду 1920-х років у наступному десятилітті митці та літератори повернулися до естетики, що ґрунтувалася на міметизмі. Творчу свободу раптово обмежили. Від першої половини 1930-х років модернізм у совєтській Україні послідовно знищували. Коли більшість творців було вигублено, вже ніщо не перешкоджало домінуванню всеосяжного соцреалістичного канону. Проте до кінця 1930-х років в українській літературній та художній творчості в Галичині та на еміґрації переважали новочасна eстетика й індивідуалістський підхід до мистецтва. Початок війни, совєтська та німецька окупація поклали край творчим пошукам і на цій території. Щойно під час відлиги після 1956 року поступово було помилувано i реабілітовано частину літераторів міжвоєнного періоду, однак їхні твори публікували дуже вибірково. Досить сказати, що проза Миколи Хвильового, найвідомішого українського письменника 1920-х років, знову вийшла друком 1989 року, майже шістдесят років після його смерти.

Ця обставина вплинула і на сприйняття української літератури в Польщі: за яскравий приклад править доля поетичної антології «П’ятдесятеро з цього і того берега Збруча» (йдеться про совєтсько-польський кордон на Збручі, який розділяв українців), яку наприкінці 1930-х років уклали Тадеуш Голендер i Богдан-Ігор Антонич. Її було видано 1972 року з невинним заголовком «З української поезії» — у версії, скороченій до невпізнання: з п’ятдесятьох поетів залишилася заледве половина. Решта не пройшла через сито цензури. Руки наглядачів за совєтським літературним каноном сягали і поза межі імперії. Утім, то був не єдиний канон української літератури. Повоєнна українська еміґрація творила інший канон, який далі перебував під великим впливом націоналістичної ідеології і в якому особливе місце посіли письменники із середовища передвоєнного «Вістника»: Євген Маланюк, Олена Теліга, а також Улас Самчук. Пролам у тому каноні зробили вихідці із совєтської України — Юрій Шевельов (Юрій Шерех) та Юрій Лавріненко, яким удалося відновити пам’ять про письменників 1920-х років із совєтської України.

У другій половині 1950-х років Юрій Лавріненко на прохання Єжи Ґедройця взявся підготувати добірку творів, опублікованих у 1920-х роках у совєтській Україні. 1959 року Літературний інститут видав ці з великим зусиллям віднайдені твори під назвою «Розстріляне Відродження», що її запропонував Ґедройць. Редактор мав слушність: антологія справила приголомшливе враження не лише на совєтських наглядачів за каноном, а й на читачів в еміґрації. Згодом, уже в незалежній Україні, вона стала найважливішою відправною точкою для творців нового канону. Саме завдяки антології Юрія Лавріненка в історії української літератури для міжвоєнного періоду усталилася назва «Розстріляне Відродження».

Назва тієї антології мала просвітити читачів щодо трагічної долі більшости українських письменників, які дебютували в 1910–1920-х роках. І заразом вона вписувалася в концепцію українського національного відродження, яка поширилася на зламі XIX–XX століть завдяки історикові Михайлу Грушевському i яку підхопили українські модерністи: тут можна згадати бодай відомий вірш Олександра...

Про автора

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Вікторія Слінявчук.
Вікторія Слінявчук 30 квітня 2017 року, 18:42

Чудово! Дуже цікаво! Дякую!

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі