Дім у Бейтінґ Голлов. Оповідання

Василь Махно передусім відомий як поет і есеїст. Та дебютна збірка його короткої прози не контрастує з інтонаціями поезій, адже за настроями і специфікою світовідчуття твори в ній тісно пов’язано з домінантою його поетичних образів. Водночас оповідання зберігають стилістичні й смислові зв’язки з есеями. Перше й останнє оповідання збірки об’єднано образом дому, що запускає або гальмує процес самоідентифікації героя твору. Махно ретельно описує внутрішній і зовнішній простори цих двох будинків, перетворюючи дім на персональний символ. Ці оповідання обрамлюють книжку, адже за стилістикою, інтонацією і вмінням розставляти деталі повсякдення й психологічні описи вони є своєрідною візитівкою малої прози Махна.

Дія чотирьох оповідань розгортається в ландшафтах сучасних США, а події іншої четвірки відсилають до України різних десятиліть ХХ століття. У збірці виліплено особливий часопростір, де Україна постає як зрізи минулого (Друга світова війна або часи СРСР), а теперішнє з усіма мітками повсякдення, багатокультурного світу й світоглядного кочівництва визирає з простору американського континенту. Відтак самі оповідання стають зрізом життя й повсякдення особи у горизонті минулого і теперішнього століть. В оповіданнях «українського» циклу письменник зберігає діялектизми, щоправда, не завжди пояснюючи їх значення, що робить частину текстів незвіданою землею, на якій потрібен посередник.

Характерною особливістю малої прози Махна є уважний погляд на момент тут-і-тепер, який дає змогу сприймати найвіддаленіше минуле як близьке. Усі тексти споріднює тема пам’яті, і вона почасти є умовою цілісности постатей і персонажів оповідань. Найяскравіше це проявляється саме в оповіданнях з північноамериканського континенту. У текстах «Дім у Бейтінґ Голлов», «Соло Дрозда», «Коли на шию надівають вінок із чорнобривців» пам’ять формує композицію тексту, що перемикається із теперішнього на минуле. Темп такого перемикання у різних оповіданнях (та й у частинах одного і того ж твору) відрізняється і дає авторові змогу то уповільнювати дію, то пришвидшити її.

Попри те, що видання є збіркою оповідань, без претензій на цілісну форму, між творами (більше з «американської» групи) таки помітно внутрішній зв’язок. Він може бути тематичним, коли йдеться про діялог між чоловіком і жінкою як короткочасними попутниками у химерній мандрівці життя («Дім у Бейтінґ Голлов», «Коли на шию надівають вінок із чорнобривців»), або таким, суть якого відкривають наскрізні образи пам’яті, дому, зустрічі, мотиви споріднености і роз’єднаности між особами й усередині самої особи.