Юрій Шаповал

EN Read in English
Зображення користувача Юрій Шаповал.
Написати листа
Історик
Україна

Доктор історичних наук, професор, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Найновіша книжка – Faux coupables. Surveillance, aveux et procès en Ukraine soviétigue (19241934). L’exemple de M.Grushevskij et S.Efremov. Paris, CNRS éditions, 2012. (у співавторстві з Аленом Блюмом).

Публікації
У літературному та політичному контекстах 1920–1930-х років Микола Хвильовий постає доволі парадоксальною фігурою. Його літературний доробок, невеликий порівняно з творчістю інших тодішніх «класиків», мав надзвичайний резонанс. Хвильовий ніколи не займав якихось офіційних посад, але, як згадував Юрій Смолич, йому дарували свої підписані книжки і друзі, і недруги. Не він формально очолював створену у листопаді 1925 року на противагу офіціозним літературним структурам Вільну академію пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), але фактично вона постала завдяки зусиллям Хвильового і саме він був її душею. Не Хвильовий розпочав знамениту літературну дискусію 1925–1928 років в Україні, але саме він опинився в центрі уваги й найгостріших, сказати б, мейнстримових публічних полемік.
«Нам треба українську інтеліґенцію поставити на коліна, — повторював на допитах слідчий Соломон Брук, один із тих, що фабрикували у 1929 році справу “Спілки визволення України”. — Це наше завдання, і воно буде виконане. Кого не поставимо — перестріляємо!» Власне, ці слова можна ставити епіграфом до двох науково-документальних видань, що побачили світ у київському видавництві «Темпора». Вони містять документи з Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ) в Києві. Перший збірник, що має назву «Українська інтеліґенція і влада. Зведення секретного відділу ДПУ УСРР 1927–1929 рр.», упорядкував колишній працівник ГДА СБУ, доктор історичних наук Василь Даниленко, він же написав і вступну частину під назвою «Політичний контроль духовного життя в Україні 1920-х років».
З одного боку, після падіння Берлінського муру демократія торжествує всюди. Вона вийшла за межі своєї історичної батьківщини – старої католицької Европи разом із її колоніями – і поширилася на східнохристиянські та мусульманські території. Це потверджено розширенням Европейського Союзу на схід і кольоровими революціями – з яких українська була чи не найбільшою, але явно не найуспішнішою. З другого боку, минуле десятиліття навряд чи ввійде в історію як «кольорове». Бо воно пройшло під гаслами боротьби з тероризмом і в тіні глибокої економічної кризи. Дослідження, проведене під кінець 2009 року, свідчить: якщо поставити людей перед вибором – демократичні цінності чи високі стандарти життя? – то навіть у Західній Европі та Північній Америці більшість пожертвує демократією на користь добробуту
Головною особливістю комуністичних репресій в Україні завжди було їхнє «антинаціоналістичне» забарвлення. Звинувачення в «націоналізмі», «націоналістичних ухилах», у співчутті «націоналістичній контрреволюції» давали репресивно-каральним органам універсальний привід для фабрикації будь-якої справи, і ті доходили до абсурду, вишукуючи зв’язки з українськими «націоналістами», наприклад, єврейських «космополітів» під час антисемітської кампанії боротьби проти «безрідного космополітизму». Більшовицькі органи безпеки завжди і скрізь, незалежно від того, яку політичну лінію офіційно декларувала партія, ретельно стежили за всіма, хто виявляв симпатії чи співчуття до ідеї української самостійності чи навіть просто ідентифікував себе українцем.