Володимир Кравченко

EN Read in English
Зображення користувача Володимир Кравченко.
Написати листа
Історик
Едмонтон, Канада

доктор історичних наук, професор Альбертського університету. Остання публікація - “Why Didn’t the Antemurale Historical Mythology Develop in Early Nineteenth-Century Ukraine?” in: Rampart Nations: Bulwark Myths of East European Multiconfessional Societies in the Age of Nationalism. Edited by Liliya Berezhnaya and Heidi Hein-Kircher. Berghahn Books, 2019.

 

Статті у часописі «Критика»:

Без хабарів, начальства, сміття і Табачника 2010/1-2 (147-148)

Харківський університет і слобідська громада 2003/3 (65)

Список публікацій: 

Список включає більше 170 публікацій. Серед них:

“Ukrainian Studies in Canada: Searching for New Ways,” in: Ukrainian Studies in Canada: Texts and Contexts. Proceedings of the CIUS Fortieth Anniversary Conference, 14–15 October 2016, ed. by Volodymyr Kravchenko (Edmonton-Toronto: CIUS Press, 2017): 1-9.

"Fighting Soviet Myths: The Ukrainian  Experience," in: The Future of the Past: New Perspectives on Ukrainian History, ed. by Serhii Plokhy (Cambridge, MA: Harvard Ukrainian Research Institute, distributed by Harvard University Press, 2016): 437-474.

"Ukrainian Historical Writing in Canada after the Second World War," Storia della Storiografia 69, 1 (2016): 111-128.

"La cosaquerie ukrainienne dans la présentation de Gogol", in: Nicolas Gogol, Taras Boulba et. l’Ukraine. Actes de colloque presents sous la coordination de Iryna Dmytryshyn at Maxime Deschanet. Ouvrage publié avec le concours du Centre de recherches Europes-Eurasie (INALCO (Paris): L’ Harmattan, 2016): 107- 120.

"Й.-Х. Енгель: сторінки з історії просвітницької історіографії України", в кн.: Енгель, Й.-Х., Історія України та українських козаків. Х., Факт, 2014, с.7-24.

Україна, імперія, Росія: Вибрані статті з модерної історії та історіографії. Київ, Критика, 2011. – 542 с.

Харьков/Харків: столица Пограничья. Вильнюс: ЕГУ, 2010.- 350 с.

Публікації
Забудова майдану Свободи є нагадуванням про нетривалий період мистецької свободи та активного залучення радянських архітекторів у світовий художній процес, адже, як відомо, радянські конструктивісти активно співпрацювали з колеґами з усього світу, у тому числі зі США та Німеччини (славетний рух Баугаузу). Після війни, а також під впливом сталінської репресивної політики в мистецькій сфері низку будівель, які складали ансамбль площі, було перероблено, щоб вони відповідали смакам нової епохи. Це, однак, не скасовує ані їхніх художніх якостей, ані значення для світової архітектури. Ба більше, будівля Держпрому залишилася незмінною унікальною пам’яткою архітектури 1920-х років, яка досі приваблює до Харкова туристів та експертів.
Від самого початку політика Табачника та його попередників мала всі ознаки клановости та кулуарности. Зміни, якщо й відбувалися, мали переважно декоративний характер. Результат – імітація реформ і знущання над ідеями Болонського процесу, перетворення навчальних закладів на феодальні вотчини і – небачене раніше поширення корупції, яка пронизує освітню систему зверху донизу. Нічого дивного – будь-які реформи, ініційовані «згори», приречені на поразку, якщо не супроводжуються активною участю в них громадськости. Проте механізм публічного діялогу влади та академічної громадськости відсутній. Точніше, за сьогоднішніх умов він просто не потрібний. Корупція, власне, і є суроґатом такого механізму, проте в корумпованому середовищі неможливі новації та ініціятиви.