Тамара Гундорова

EN Read in English
Зображення користувача Тамара Гундорова.
Написати листа
Літературознавиця
Київ, Україна

літературознавиця, професорка, членкиня-кореспондентка НАН України, асоційована співробітниця Українського наукового інституту Гарвардського університету, відповідальна директорка Інституту Критики, завідувачка відділу теорії літератури і компаративістики Інституту літератури імені Шевченка, членкиня Національної ради України з питань науки і технологій. Фахівчиня з постколоніяльної та ґендерної критики, теорії літератури, літературного модернізму і постмодернізму, популярної літератури та кічу. Найновіші публікації – статті «Ukrainian Euromaidan as Social and Cultural Performance» у збірнику «Revolution and War in Contemporary Ukraine. The Challenge of Change» (Stuttgart, 2016) та «Symptom of the Loser and the Melancholy of Post-Soviet Generation» у збірнику «Eastern European Youth Culture in a Global Context» (Palgrave Macmillan, 2016).

Кітч та література  ПроЯвлення слова    

 

Список публікацій: 

Статті у часописі «Критика»:

«Внутрішня колонізація» – повторна колонізація 2011/9-10 (167-168)
Симптоматика «хворого тіла» 2010/7-8 (153-154)
Трохи про модернізм в Україні та дядька в Києві 2010/1-2 (147-148)
Десять років із Соломією 2009/11-12 (145-146)
Посттоталітарна пам’ять: виправдати чи виправити? 2008/12 (134)
Київський роман-с 2008/1-2 (123-124)
Пам’яті Івана Фізера 2007/11 (121)
Відгук (до Фабрикування науки) 2007/4 (114)
Вправи з академічного веслування (відповідь на запитання «Критики») 2006/6 (104)
Український окциденталізм: бути чи не бути Римом? 2006/1-2 (99-100)
Слідами Адорно: масова культура й кіч 2005/1-2 (87-88)
Методологічний тиск 2002/12 (62)
«Бу-Ба-Бу», Карнавал і Кіч 2000/7-8 (33-34)
Де(Кон)струкції на тлі Чоловічого Тексту 1999/9 (23)

Публікації
Постать Володимира Винниченка (1880–1951), відомого письменника і політика, здається особливо цікавою, щоб говорити про різні моделі поведінки в час революції та про амбівалентність Української національної революції загалом. Саме Винниченко — заступник голови Центральної Ради, член Малої Ради, голова Генерального Секретаріяту, голова Директорії УHP — засвідчив глибинні опозиції цієї революції, соціяльні, національні, психологічні та моральні. Як талановитий письменник він зафіксував, з одного боку, відмінності інтересів різних груп, осіб і партій, які брали участь у цій революції. А з другого боку, він залишив чимало документів особистого характеру, прописавши у щоденникових записах і художніх творах внутрішню біографію лідера національної революції.
У повоєнний час після Другої світової війни особливої гостроти й актуальности набувають дискусії довкола ідеї «Заходу» та «духовної кризи» Европи. І, що важливо, політику при цьому розглядають під кутом духовно-моральних критеріїв, що дає змогу говорити про цю чи не останню загальноевропейську духовну дискусію ХХ століття. Зрештою, про духовну кризу Европи заявив іще Едмунд Гусерль у передвоєнний час у «Кризі европейського людства і філософії» (1935), але вже перші декади ХХ століття принесли розчарування в ідеях проґресу і соціяльних рухах, законодавцем яких і стала новочасна Европа. Освальд Шпенґлер, Хосе Ортеґа-і-Ґасет, Карл Ясперс та інші філософи вказували на крайній раціоналізм, появу масової людини і технократичність мислення як на основні причини, що призвели до...

Сторінки3