Світлана Матвієнко

EN Read in English
Зображення користувача Світлана Матвієнко.
Написати листа
Культуролог, теоретик критики, кіно і медій
Канада

Доцент Школи комунікації Університету Саймона Фрейзера (Ванкувер, Канада). Досліджує політичну економію інформаційних медій, соціяльні медії, медійну археологію інфрастуктури інтернету, теорію інформації, історію кібернетики та психоаналізу, інформаційні війни та кібервійни. Співредакторка наукового збірника про мобільні додатки «The Imaginary App» (MIT Press, 2014). 2018 року вийдуть друком дві книжки: дослідження «Кібервійна і революція» (Minnesota University Press, у співавторстві з Ніком Даєром-Візефордом) та збірник наукових статтей «Лякан і постгуманізм» (Palgrave Macmillan).

Статті у часописі «Критика»:

Постлюдське, надто людське 2009/7-8 (141-142)

Присутність і метаморфози кіно-ока 2007/9 (119)

Медіюм і медгерменевтика: загублений гайвей Маї Дерен 2006/9 (107)

Її танатографія еросу 2004/1-2 (75-76)

(У)мови сцени 2003/12 (74)

У пошуках утраченого часу 2002/6 (56)

Пам’ять жанру 2001/12 (50)

Есей: між алібі та компроматом 2000/12 (38)

Людина кількох епох 2000/6 (32)

Мамай у павутинні 2000/3 (29)

(&Ростислав Семків) Ловець ароматів 1999/10 (24)

Аванґард versus модернізм? 1999/7-8 (21-22)

(&Ростислав Семків) Тіні забутих фреймів 1998/12 (14)

 

 

Інші публікації:

“Veil and the Capitalist Discourse: A Lacanian Reading of the Veil beyond Islam”(2011),

“Cyberbody as Drag” (2010),

“Chris Marker versus Eadweard Muybridge” (2006),

“Underground on the Roof: George Kuchar and American Underground Film” (2006)

Публікації
Історія ХХ століття справляє враження, що світ перебуває у стані перманентної революції в усіх її можливих версіях: індустріяльної, робітничої, інформаційної, кібернетичної, сексуальної, ринкової, не згадуючи вже про серію «кольорових революцій» минулих двадцяти років, — тим самим демонструючи потяг до перманентного оновлення у дедалі більше прискореному темпі. Заручники акселерації, ми часто вживаємо терміни «постіндустріяльне», «постмодерне», «пострадянське», «постколоніяльне», «постгуманістичне» на позначення радикальних змін в ім’я уявного проґресу. Однак префікс «пост-» виявляє симптоматичність наших спроб щоразу видавати бажане за дійсне, вказуючи не на розрив із минулим, як нам того хотілося б, а радше на неперервну тяглість епох, що їх ми прагнeмо залишити в минулому...
На думку Єшкілєва, «весь дискурс постмодернізму просякнутий нюансованою іронією творчого безсилля, впевненого, що творення “нового” припинилось на вселенських теренах Мистецтва». Цей сумний стан занепаду, зрозуміло, нікуди не веде, а його іманентний розвиток – лише цитація, фраґментування набутого та перекомбіновування. Саме такій, «невигідній» для справжнього генія ситуації, автор проекту протиставляє «деміургійні практики», що назагал є «специфічним способом творення художнього тексту, коли автор обумовлює сюжет, концепцію та дискурсивний простір літературного твору побудовою специфічного персонального світу з його фізичними, соціальними, ідеологічними законами, відмінними від наявного у сущому і оформленого власною історією».