Остап Сливинський

EN Read in English
Зображення користувача Остап Сливинський.
Написати листа
Поет, есеїст, перекладач
Львів, Україна

поет, есеїст, літературознавець, перекладач з англійської, білоруської, болгарської, македонської, польської мов. Найновіші книжки – «Зимовий король» (Львів: ВСЛ, 2018) та «Український поетичний авангард. Антологія» (спільно з Юлією Стахівською й Олегом Коцаревим; Софія: Видавничий центр імені Бояна Пенева, 2018).

 

Статті у часописі «Критика»:

«Не мусити бути дитям епохи…» 2012/3 (173)

Рівновага маятника 2011/9-10 (167-168)

Розмови з постапокаліптичними ангелами 2006/3 (101)

Публікації
«Господи / дякую Тобі що Ти створив світ такий прекрасний і розмаїтий», — написав поет, який колись народився тут. Чи було тоді перед цією брамою таке ж буяння матерії? Здається, вона, витікаючи з підміських сіл і містечок — Винників, Глинян, Лисиничів, Підбірців, — пропливала тоді Личаківською, не затримуючись, і збиралася нижче, ближче до середмістя, на Бернардинській площі і ще далі. А тут, судячи з довоєнних світлин, було порожньо і запилюжено; посередині їздив трамвай («на кожному / повороті / трамвай згорає / в екстазі // на даху / комета / з хвостом фіолетовим», — писав цей поет. Щоправда, йому йшлося якраз про іншу лінію, якої вже не існує, на Високий Замок; а ця, на Личаківській, є й далі: трамвай досі виїжджає аж на саму вершину пагорба...
Коли почалася Велика війна, брат мого прадіда втік від неї на дзвіницю. «Все одно ліпше, як під спідницю», — повторювала Мар’яна, вічна подруга родини, явно маючи на увазі когось конкретного і лише їй відомого. Тому я завжди уявляв собі, що війна починається так, як річка виливається, — від неї можна врятуватися на дереві або високому даху. Але оскільки вважається, що дітям не треба знати подробиць ні про що, то подробиць я й не знав. Коли в серпні 1914 року Львовом почали ширитися чутки, що російські війська наближаються до міста і треба пакувати манатки, він довго думав, куди податися, в ньому змагалися страх і лінощі, аж урешті він вдався до чогось, що сьогодні називають «нестандартним рішенням»: вирушив пішки до підміського Скнилова і попросився в монастир.
«Чи може що вирости на такому суглинку?» – це запитання може бути скероване до всього покоління Жаданових співвітчизників і однолітків, які встигли відчути, як тріскаються вітрини видимого, роками будовані на ненадійних палях. Встигли відчути – і, мабуть, не більше; це покоління ранніх 70-х, яке ще дихнуло з кисневих апаратів «совка», яке запам’ятало – фізично, до щему, спазму, так, як лише в дитинстві запам’ятовуються деякі речі – жорсткі пружинні ліжка піонерських таборів, смак содової води з сиропом і перших імпортних жуйок, синювате мерехтіння перших порнофільмів на палених відеокасетах, невитравний запах шкільних їдалень, цей під’їздний драп, цей афган з усією його фронтовою романтикою, це радіо вісімдесятих, «наповнене польським роком».
Остап Сливинський
5
4.90 дол.
Наявне

Сторінки2