Ольга Плахотнік

EN Read in English
Зображення користувача Ольга Плахотнік.
Написати листа
Фахівчиня із соціяльної філософії, філософії освіти та ґендерних студій
Мілтон Кінз, Великобританія

Докторантка Відкритого Університету (The Open University) у Великобританії. Співавторка та співредакторка підручника "Гендер для медій" (Критика 2013), публікацій на теми феміністичної філософії, ґендерних політик та радикальних (феміністичних та квір) педагогік. Зараз досліджує проблематику сексуальності, сім'ї та громадянства.

 

Статті у часописі «Критика»:

Негетеросексуальні сім'ї в Україні: мовчати - говорити - сподіватися? 2013/1-2 (183-184)

Неймовірні пригоди ґендерної теорії в Україні 2011/9-10 (167-168)

Радикальні «Фемен» і новий жіночий активізм 2010/11-12 (157-158)

Сон літньої европейської ночі 2007/10 (120)

 

 

Проєкти: 
Feminist Critique: East European Journal of Feminist and Queer Studies, http://feminist.krytyka.com
Публікації
Останнім часом суспільні дискусії навколо теми гомосексуальности посилилися і вкрай загострилися через репресивні законодавчі ініціятиви російського, а слідом за ними українського політикуму. Головне звинувачення побудовано на концепті «пропаґанда гомосексуалізму» (дослівно), яку треба заборонити заради захисту дітей від аморальних явищ і цінностей. Перед таким наступом головна лінія оборони активістської спільноти побудована сьогодні на тезі, що гомосексуальність – це доля, а не вільний вибір, вона є вродженою, тому людина не може її змінити за власною волею. Відповідно, використане в проєкті закону поняття «пропаґанда» за таких арґументів повністю втрачає сенс: не можна пропаґувати (рекламувати) те, що в одних людей і так є, а для інших – недоступне в принципі.
Жіночий/феміністичний рух останніх кількох десятиліть не зміг пробитися до масової авдиторії, й попри всі, інколи титанічні, намагання запустити маховик ґендерно-політичної «індоктринації» залишався кулуарним, локальним, меншинним, створюючи свою (хоч і достойну та сильну, але доволі відособлену) нішу у просторі громадських організацій і негусту мережу науковців ув академії. Ухвалення закону про ґендерну рівність завдячуємо не так тискові громадянського суспільства, як потребі узгодити законодавство з міжнародними стандартами, а деяким політичним коаліціям продемонструвати силу. Останніми роками українська ґендерна політика стає складником державної політики, але cлабкий запит «знизу» і слабкий контроль із боку громадянського суспільства суттєво послаблює можливі позитивні її вливи.