Ольга Кирилова

Зображення користувача Ольга Кирилова.
Написати листа
Культуролог
Україна

кандидат філософських наук, бакалавр Національного університету «Києво-Могилянська Академія», маґістр Кембридзького університету (Велика Британія), доцент катедри культурології НПУ ім. Драгоманова. Остання книжка – «Серп холодной луны: реконструкции моделей чувственности» (Санкт-Петербурґ, 2010).

 

Статті цього автора:

Українська культурологія у східно-західних контекстах 2011/7-8 (165-166)

Час, віднайдений у лабіринті 2008/7-8 (129-130)

Про Фаулза і Мефістофеля 2004/3 (77)

Зяяння Лакана 2003/3 (65)

 

 

 

 

Публікації
Проблема, про яку ми говоримо сьогодні, це дифузність статусу культурології в Україні, яка призводить до розмов про культурологію переважно у неґативному модусі, в модусі неіснування. Процитую Максима Стріху з «Критики» дев’ятирічної давности (2002, ч. 12): «...Дарма, що диплома культуролога донедавна не видавав жоден університет (цю нішу, нарівні із нішею вищої освіти для перукарів, заповнив спершу невтомний Михайло Поплавський, а згодом до “Кулька” долучилася й цілком респектабельна Могилянка)». Тут хотілося б трохи поправити шановного Максима Віталійовича: як абітурієнт 1995 року можу особисто засвідчити, що на той час КНУКіМ (славнозвісний «Поплавок») набирав студентів-гуманітарів за трьома спеціяльностями: «документознавство та архівна справа», «бібліотечна справа» та...
Чому ж Фаулза називають одним із класиків літератури постмодерну? Готова відповідь літературознавців зводиться до переліку суто технічних прийомів, які можна знайти в будь-якому підручнику з літературної теорії: інтертекстуальне цитування (особливо в «Колекціонері» й «Волхві»), гра з роллю автора у «Жінці французького лейтенанта», застосування анаграм в іменах персонажів, жанр псевдодокумента, на якому будується «Примха», введення мітологічних персонажів у «Мантисі» тощо. А фаулзівський «джокер» в «екзистенціялістських» розвідках критиків отримує другорядну місію духовного «наставника», який нібито пробуджує «головного героя» від «життєвого сну». Проте формальне використання «фішок» навряд чи б зробило Джона Фаулза «духовним батьком» вітчизняного постмодернізму.