Олександр Гриценко

Зображення користувача Олександр Гриценко.
Написати листа
Культуролог
Україна

культуролог, директор Українського центру культурних досліджень та Інституту культурної політики. Очолював робочу групу з підготування Національного звіту про культурну політику в Україні (2007).

 

Статті у часописі «Критика»:

Величання реґіонального масштабу 2008/12 (134)

Міт про Авгієві стайні 2007/4 (114)

Морока з мультикультуралізмом 2001/11 (49)

За що боремося (Полеміка з Куликом) 2001/7-8 (45-46)

Черговий тріумф радянського літературознавства 2001/5 (43)

Доба євро-ремонту 2001/1-2 (39-40)

Парадокси запізнілого міфотворення 2000/9 (35)

Між глобальним та національним 2000/6 (32)

Ukrainian Contents 1999/10 (24)

Діамант у баранячій шапці 1999/12 (26)

Скромні нащадки невгамовних «двигачів» 1999/7-8 (21-22)

Невгамовні «двигачі мас» 1999/6 (20)

Донкіхотство в масштабі хутора 1998/2 (4)

У межах можливого. Українська думка: між патріотичним та інтелектуальним? 1998/1 (3)

Публікації
Особливо яскраво цей контраст між індиферентністю до національної історії та активним уболіванням за сучасні політичні «команди» проявився в двох постатях віртуальних «го­­­­ловних конкурентів»: Степана Бан­­­­дери та Ярослава Мудрого. В обох випадках у перебігу проєкту, спіль­ними зусиллями його творців та «вбо­лівальників», відбулася підміна історичної постаті такою собі умовною позначкою, «піктограмою». Замість реальних учинків і політичних ідей провідника ОУН(б) Степана Бандери на терезах змагалися два вкрай спрощені стереотипи: «нескореного борця за волю України» та «прихвосня фа­шистських окупантів». Подібна ж під­міна історичної постаті «піктогра­мою» сталась у випадку князя Ярослава Мудрого: він став «символом єдиної Русі», ба навіть «символом нинішньої боротьби з націоналізмом»
У роки ґорбачовської перебудови Інститут літератури АН УРСР та видавництво УРЕ започаткували великий амбіційний проект – «Українську літературну енциклопедію». До її редколеґії ввійшли мало не всі тодішні зірки українського радянського письменства й літературознавства: Дзеверін і Вервес, Гончар і Дончик, Драч і Жулинський, Загребельний і Затонський, Мушкетик і Новиченко, Олійник і Павличко, ще кілька не менш видатних осіб. Перший том УЛЕ з’явився 1988 року. У вступному слові редколеґія повідомляла, що УЛЕ «є першою в історії українського народу фундаментальною енциклопедичною працею з питань художньої літератури», і навіть більше: «вона є національною літературною енциклопедією універсального типу і включає національну літературу в світовий контекст».

Сторінки2