Наталя Яковенко

Зображення користувача Наталя Яковенко.
Написати листа
Історикиня
Київ, Україна

Докторка історичних наук, професорка катедри історії НаУКМА, головна редакторка часописів «Український гуманітарний огляд» та «Київська Академія», авторка понад 300 наукових праць. Досліджує соціокультурну історію України XVI–XVII століть, серед іншого – політичні, просторові й ціннісні уявлення її жителів, їхні життєві стратегії, релігійну свідомість і творчу адаптацію західних взірців шкільництва та письменства до українських реалій. Голова Товариства дослідників Центрально-Східної Європи (1998).

Список публікацій: 

Статті у часописі «Критика»:

Академічний підручник: канон і новація 2007/7-8 (117-118)

(&Олексій Толочко) Потрапили в історію 2006/7-8 (105-106)

Нариси кризової історіографії 2006/1-2 (99-100)

Розколективізація історії 2004/9-10 (83-84)

Одна Кліо, дві історії 2002/12 (62)

Герої любі та не любі 1999/4 (18)

Забобон про забобони 1998/11 (13)

Навіщо казка про перевертня? 1997/2

Проєкти: 
«Український гуманітарний огляд», «Київська Академія»
Організації: 
Катедра історії НаУКМА
Відзнаки, нагороди, ґранти: 
Нагороджена премією імені М. С. Грушевського (1996), освітньої фундації П. Яцика (1995), Фонду імені Гелени (1996). Голова Товариства дослідників Центрально-Східної Європи (1998). Кавалер ордена «За інтелектуальну відвагу» (2001). Увійшла до списку 100 найвпливовіших жінок України за версією журналу «Фокус».
Наукові зацікавлення: 
Соціокультурна історія України XVI–XVII століть
Публікації
На початку травня Національна Академія наук України на пропозицію президента Бориса Патона більшістю у 75% голосів обрала нового віце-президента – колишнього керівника Кучминої адміністрації, а потім спікера ВР і невдаху останніх парламентських перегонів Володимира Литвина, якого свого часу публічно оскаржували у плаґіяті, й ці звинувачення дотепер не спростовано. Відтак загальні збори Академії обрали 27 нових академіків і 76 членкорів. Поминаючи ситуацію з природничими та математичними науками, завважмо, що від гуманітарних і суспільствознавчих відділень, окрім цілком авторитетних фахівців і порядних громадян, до НАН України пройшло також чимало тих, чий науковий доробок і рівень фахової компетенції й інтелектуальної сумлінности не раз було поставлено під сумнів
Зайве говорити, на чиєму боці симпатії патріотично налаштованої читацької публіки, котру радянська, а за нею й нещодавно впроваджена в масовий обіг традиційна історіографія привчили до виховної, «скріплюючої серця» історії – адже так легко й приємно вірити в щось цілісне, абсолютно достовірне й до того ж розфасоване в зручну упаковку закономірностей. Один із таких читачів, обурений «постмодернізмом» Грицакових, моїх і покійного Підгаєцького праць, звинувачуючи нас у «маніпулюванні суспільною свідомістю» й розлого побиваючи цитатами з радянського «Філософського словника», значущо завершує свої роздуми так: «На нашу думку, проблема здатности історії чогось навчити – це методична проблема: усе залежить від того, хто, кого, чого і як навчає та хто, що і як учить»
Професійному історикові зі слабким здоров’ям читати есе Богдана Сушинського «Богдан Хмельницький – гнів і велич України» протипоказано. Серце калатає, рука нервово хапається за олівець, підкреслюючи то «аркасівські» анахронізми, висміяні ще сучасниками ентузіаста-аматора, то розкуті, м’яко висловлюючись, фантазії на тему життєписів дійових осіб, то «відкриття» давно відомого, то відчайдушні екскурси у психологію людей XVII століття. Втім, щодо останнього п. Сушинському можна навіть позаздрити. На своє письменницьке щастя, він просто не знає, яке сум’яття оцінок і суджень викликає нині ота заплутана для всієї Європи доба, котру історики охрестили промовистою назвою «тривожне XVII століття». Коли найкоротше, то сучасний образ XVII століття вже давно асоціюється не з гульвісами-мушкетерами...
Наталя Яковенко
5
15.90 дол.
Наявне