Мирослав Попович

Зображення користувача Мирослав Попович.
Написати листа
Філософ
Київ, Україна

Мирослав Попович (1930–2018) – академік НАН України, директор Інституту філософії НАНУ, професор Києво-Могилянської академії.

 

Статті у часописі «Критика»:

Кльод Лєві-Строс між структурою та мітом 2008/12 (134)

Він розумів Росію розумом 2006/11 (109)

Перед вічним Майданом 2005/3 (89)

Присмерк майбутнього 2004/1–2 (75–76)

Волинь: наше і не наше горе 2003/5 (67)

Вавилонський полон демократії 2003/1–2 (63–64)

Наше і не наше 2002/11 (61)

Думки про те, що ж ми вибрали 2002/3 (53)

Американська трагедія 2001/10 (48)

Що відбувається в Україні 2001/4 (42)

Очікування відкладеної прем’єри 1999/5 (19)

Публікації
Василь Лісовий прийшов до Інституту філософії Академії наук із філософського факультету Київського університету. Тут уже пройшли аспірантуру і працювали його університетські колеґи, яскраві й обдаровані Анатолій Артюх, Сергій Васильєв, Федір Канак, тут завдяки тодішньому директорові Павлу Васильовичу Копніну панувала атмосфера відкритости й демократизму. Тоді у нас був звичай ініціяції, протилежний до солдатської «дідівщини»: ми, «старики», вели новачків обідати, «виставлялися», розповідали їм про інститут і переходили на «ти». Василь проходив аспірантуру в університеті, після університету став працювати у нас у відділі логіки і ввійшов до нашого колективу. Він нелегко сходився з людьми, його дещо бентежила панібратськість стосунків, але близькість світоглядів і щирість ентузіязму ...
Реформування як спосіб зберегти минуле, викохати історичні традиції – це безглуздя. Минуле можна тільки враховувати – тією чи іншою мірою, по-консервативному чи по-ліберальному. В реформуванні повинні бути ясно виражені цілі й прагнення, що мають реалізуватися в майбутньому. Це й є національний інтерес. Поки він не визначений експліцитно, не може бути й мови про часткові чи кардинальні зміни. Прошу не відносити це спеціяльно до реформи правопису. Мені тільки видається, що вона недостатньо продумана з погляду цілей, які ставить. Насамперед тому, що чітко не сформульовано наш національний інтерес узагалі. Це стосується і всіх інших реформ. І саме тому ми не почуваємося відповідальними громадянами – членами єдиної національної спільноти.

Сторінки2