Микола Рябчук

EN Read in English
Зображення користувача Микола Рябчук.
Написати листа
Письменник, публіцист, критик
Київ, Україна

Письменник, публіцист, президент Українського ПЕН-клубу, досліджує проблеми громадянського суспільства, національної ідентичности і націоналізму. Остання книжка – «Каміння й Сізіф. Есеї» (Харків, 2016).

Список публікацій: 

Статті у часописі «Критика»:

Химерне пограниччя 2012/3 (173)

Ліберальний націоналізм та його вороги 2011/5-6 (163-164)

Понад ресентиментами 2011/1-2 (159-160)

Кінець Другої Республіки 2010/11–12 (157–158)

Реконструкція реґіону 2010/7-8 (153-154)

Метафори зради 2009/9-10 (143-144)

То хто ж ці люди? 2009/7-8 (141-142)

Громадянське суспільство та його «друзі» 2009/1-2 (135-136)

Інституційний дизайн для «сірої зони» 2008/9 (131)

Як я зробився чехословаком 2008/7-8 (129-130)

Нотатки на полях дискурсивних битв 2008/1-2 (123-124)

З культурою і без 2007/10 (120)

Збій програми 2007/1-2 (111-112)

Мильна опера на немильну тему 2006/12 (110)

Закон сполучених посудин та інші закони 2006/7-8 (105-106)

Культура пам’яті та політика забуття 2006/1-2 (99-100)

Українська правда 2005/1-2 (87-88)

Прометеї та реалісти 2004/9-10 (83-84)

Европейські мрії евразійських реалій 2004/4 (78)

Жаб’яче око протестного електорату 2004/1-2 (75-76)

Амністія, амнезія і «спадкоємність влади» 2003/6 (68)

Знакування політичного простору 2003/5 (67)

Чому я можу не бути критиком 2002/12 (62)

Імперія як дискурс 2002/9 (59)

Правопис із вусами 2002/6 (56)

«Безлад» заради «злагоди» 2002/4 (54)

За Україну без Муґаб(е) 2002/3 (53)

Дві України 2001/10 (48)

Перевинахід нації 2001/7-8 (45-46)

До історії одного стрибка 2000/5 (31)

(&Лєшек Бальцерович) Укр. економіка: мобілізація чи демонізація? 2000/4 (30)

Прогнози добре поінформованих оптимістів 2000/1-2 (27-28)

Спокута метафізичних провин 1999/11 (25)

Українська інтеліґенція в пошуках «меншого зла» 1999/10 (24)

Поет і його демони 1999/7-8 (21-22)

«Небіж Рільке» і «син Тараса» 1999/6 (20)

Українська преса: між просвітництвом і маскультом 1999/5 (19)

Нестерпна вагота мрій 1999/4 (18)

Закарпатці за Дунаєм 1998/10 (12)

Сумні ювілеї радісних подій 1998/9 (11)

(Де)міфологізація націоналізму 1998/5 (7)

Листи до братів-нехліборобів 1998/2 (4)

У пошуках «українського Маркеса». До підсумків літературного року 1998/1 (3)

Тексти не ангели 1997/2

Від СПУ до АУП: спроба емансипації 1997/1

Публікації
Україні належить ключова роль у конструюванні традиційної, себто імперської російської ідентичности. Тож цілком імовірно, що й конструювання нової, неімперської, справді національної російської ідентичности теж великою мірою залежить від України – від рівня її емансипації з російського проєкту, випадання з російської ментальности й ідентичности. «Конструювання українців як деконструювання совєтів» може справді виявитися mission impossible. Але це єдиний шанс не лише самим стати повноцінною европейською нацією, а й повернути Росію з імперських марень до реальности і, можливо, спонукати її піти тим самим шляхом, що й Україна. Гіпотетичний вступ України до ЕС і НАТО може бути справжнім шоком для більшости росіян, але це чи не єдиний спосіб змусити їх відмовитися від імперської ідентичности.
Українці програли всі баталії й у підсумку залишилися єдиною східноевропейською нацією, котрій Антанта, хоч і задекларувавши формально принципи Вудра Вілсона, права на самовизначення однак не надала. Гіркота поразки й зумовлене нею приниження спричиняють відчутний ресентимент у книжці Василя Кучабського. Коли почалася світова війна, Василь Кучабський був 19-літнім студентом Львівського університету. Він пройшов її майже всю у формі українського січового стрільця. Потрапив у російський полон, провів у ньому понад рік і втік у грудні 1917-го. На початку 1918-го разом з іншими січовими стрільцями захищав Київ від більшовиків. У 1919-му як дипломат Західноукраїнської Народної Республіки перебував у Швеції. 1922-го еміґрував до Німеччини, завершив там університетську освіту, здобув докторат...
Більшість сьогоднішніх експертів, схоже, щиро вважає, що у міжнародній політиці Янукович продовжуватиме сумнозвісну кучмівську «багатовекторність», а у внутрішній – у подібний спосіб провадитиме політику «моментократії», тобто опортуністично маніпулюватиме різними кланами, групами та інтересами, реалізуючи насамперед інтереси власні та найближчого оточення. Ці передбачення видаються мені помилковими з двох причин. Насамперед, не стало тих ідеальних можливостей для маніпуляцій, що мав Леонід Кучма. Успішно окупувавши псевдоцентристську нішу і з неї подаючи себе як поміркованого політика, правдивого миротворця, що зрівноважує інтереси сходу і заходу, комуністів і націоналістів, проросійських і проевропейських радикалів, він ефективно марґіналізував своїх опонентів – і лівих, і правих, вишто
Пояснити західним людям, що позначуване і позначник у постсовєтському світі далеко не завжди відповідають одне одному, буває так само важко, як і розтовкмачити різницю між компетентністю й непідкупністю американського Верховного суду й українського Конституційного. Пол Д’Аньєрі, на щастя, не поділяє таких ілюзій, хоча й розуміє, що інституційні зміни є необхідними, хоч і недостатніми умовами будь-яких успішних реформ. Все це вигідно відрізняє його книжку «Розуміння української політики: влада, політика та інституційний дизайн» від багатьох традиційних «інституціялістських» текстів – досить часто глухих і сліпих щодо нормативних, культурно-антропологічних, дискурсивних та інших аспектів постсовєтського світу.

Сторінки5