Марко Роберт Стех

EN Read in English
Зображення користувача Марко Роберт  Стех.
Написати листа
Літературознавець, письменник
Торонто, Канада

Доктор славістики, літературознавець і письменник. Працює в Канадському інституті українських студій: директор Видавництва КІУС, менеджер проєкту «Енциклопедії України в Інтернеті» та видання англомовної «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Викладає українську культуру в Йоркському університеті в Торонті. 

Продюсер серії авторських телепередач «Очима культури» в телемережі КОНТАКТ (OMNI TV) в Торонто. Упорядник антологій української прози та вибраних творів Ігоря Костецького; автор роману «Голос» (Львів, 2005) та численних літературознавчих праць (зокрема про Ігоря Костецького, Миколу Куліша, Емму Андієвську).

Статті у часописі «Критика»:

Широка панорама малої прози 2011/1-2 (159-160)

Куліш і чорт 2008/4 (126)

Буття Олекси Ізарського 2007/11 (121)

Поезія у пошуках антології 2006/10 (108)

Мітичний родовід «великої людини» 2002/1-2 (51-52)

Голос (уривки з роману) 2001/9 (47)

Містерія стилю 2001/1-2 (39-40)

Туга за Евтерпою 1999/10 (24)

Хто хоче відродитися, мусить померти 1999/3 (17)

Публікації
1963 року у варшавському виданні «Українського календаря» з’явилася стаття Ольги Ксєнжопольської «Забутий поет Лемківщини». Це, якщо не рахувати коротенької довідки в «Українській Радянській Енциклопедії» 1959 року (де поезії Богдана Ігоря Антонича приписувано «матеріялістичний підхід до зображення природи», але й «химерну фантастику, песимізм»), була перша після Другої світової війни публікація про Антонича по східний бік залізної завіси, у країнах так званого соціялістичного блоку. Авторка, колишня поетова наречена, в дівоцтві Ольга Олійник, перервала своєю статтею майже двадцятирічне політично вмотивоване замовчування на батьківщині особи і творчої спадщини цього блискучого українського поета з Лемківщини.
Українська культура «післячорнобильського періоду» опинилася в особливій ситуації, коли, несподівано вивільнившись від ідеологічного диктату, українські автори стали віч на віч із потребою за дуже короткий час, «наздолужуючи втрачені десятиліття», кардинально переосмислити підхід до тексту, форми, стилю й витворити нові літературні стратегії, засвоюючи те, що відбулося на Заході (також і в нашій еміґраційній літературі), а було раніше малодоступним в СССР чи малопридатним в умовах монополії соцреалістичної догми. Ця ситуація витворила ефект згущеної призми різноманітних (нехай і еклектичних, хаотично накопичених) течій, стилів, світоглядів, і крізь оцю призму можна простежувати процеси універсальніші: пізньомодерністичні й постмодерністичні шукання нових концепцій сенсу короткої прозової..