Катерина Ботанова

Зображення користувача Катерина Ботанова.
Написати листа
Критик, кураторка, перекладачка
Україна

Критикиня, кураторка, перекладачка, директорка Фундації «Центр сучасного мистецтва», головна редакторка онлайнового журналу про сучасну культуру «Korydor», членкиня Европейського культурного парламенту, Наглядової ради міжнародного фестивалю мистецтва і комунікації FLOW та «рульової групи» Vienna Seminar.

 

Статті у часописі «Критика»:

Заручники революції 2012/3 (173)

Нобель для письменника. Та його політичности 2007/1-2 (111-112)

У пошуках іншого кольору 2006/4 (102)

У пошуках українського Мефістофеля 2003/12 (74)

Культура заборонених плодів 2003/1-2 (63-64)

Вузли електронних плетив 2001/12 (50)

Куди входить Фортінбрас 2000/9 (35)

Поетична філософія на марґінесах історії 1998/12 (14)

Короткий курс історії поп-культури 1998/9 (11)

Публікації
Консервативність у сприйнятті культури, її одночасна героїзація та омертвіння — такий собі мавзолей — дістались нам у спадок від радянської моделі, самовідтворюючись в освітній системі і на рівні державного дискурсу. Оскільки в Радянському Союзі єдиним призначенням і дозволеною формою існування культури було обслуговування панівної ідеології, включення, вмонтовування цієї ідеології в усі рівні людського життя, вона просто не могла бути живою. Вона транслювала готові смисли, що їх спродукували партійні ідеологи, звеличувала, монументалізувала, оберігала. Сьогоднішня система освіти фактично репродукує цю культурну модель через викладання гуманітарних дисциплін: літератури, художньої культури, музики, — як набору фактів, персоналій і дат, які треба поважати й завчити напам’ять.
Існує безліч шляхів простої книги до рівня раритетного колекційного ви­дання, місце якого — на поличці ко­лекціонера, де з нього здуватимуть пил, милуватимуться здаля і лише у крайніх випадках, перед найзначнішими гістьми, братимуть у руки, ог­лядатимуть з усіх боків, перегорта­тимуть сторінку-дві та ставитимуть назад на полицю. Але в жодному разі не читатимуть, Боже борони: надто дороге задоволення. Отже, для такої честі книзі необхідно або пережити своїх сучасників щонайменше на століття, або вже від «народження» коштувати стільки, щоби зникало найменше бажання коли-небудь знімати її з тієї полиці. Проте є ще один варіант — бути виданою таким чином, аби будь-яке намагання поп­ри все прочитати непокірну закін­чувалося досить однозначно...