Сергій Жадан завжди тяжів до віршованого епосу, до створення «хроніки», розлогої історії про великі часи. Він — такий собі умовний «кіплінґ», тим більше парадоксальний, що він — «кіплінґ» постколоніяльної літератури. Хоча для самого Жадана такого парадоксу, схоже, не існує: він геть позбавлений відповідних віктимних комплексів, що їх так гостро переживають на решті перехресть укрсучліту.

Аркадій Штипель — російський поет, який походить з України. Пів сторіччя тому його виключили з Дніпропетровського університету за літературну діяльність (самвидав), «опорочування радянської ідеології» та «український буржуазний націоналізм».

Алейда Асман почала займатися проблемами так званої «культурної пам’яті» — власне, меморіяльною культурою — наприкінці минулого сторіччя. Нова книжка німецької дослідниці ставить ті ж запитання, що визначають тематику її нещодавніх монографій і є на порядку денному в посткомуністичній Східній Европі.

Можна довго розводитися про досвід еміґрації та діяспори, про існування між двох культур, про літературну двомовність, зрештою, але, здається, це погано працює у випадку з Дібровою. І якщо шукати в цьому полі якісь ключові імена, здатні щось пояснити або розширити простір цих окремо взятих текстів, то можна дещо невпевнено згадати Йонеско, але затим лише, щоби пояснити прийом.