Григорій Грабович

EN Read in English
Зображення користувача Григорій Грабович.
Написати листа
Літературознавець, літературний критик, історик культури
Мілтон, США

Професор катедри української літератури ім. Дмитра Чижевського Гарвардського університету, президент НТШ в Америці, головний редактор часопису «Критика». 2013 року «Критика» випустила у світ його книжку «Шевченкові “Гайдамаки”. Поема і критика».

Статті у часописі «Критика»:

Українська література й Европа: апорії, асиметрії і дискурси 2012/4 (174)
Задзеркалля героїчної доби 2010/11–12 (157–158)
Шевченко у критиці Євгена Маланюка 2010/3-4 (149-150)
Плоди «противсіхства» 2010/1-2 (147-148)
Україна не Галілея, МОН не Назарет, а підтасування дипломів не панацея 2008/1-2 (123-124)
Потьомкінська евроінтеґрація 2007/12 (122)
Фабрикування науки 2007/4 (114)
Шевченко і псевдоморфози гуманізму 2007/3 (113)
Пам’яті Омеляна Пріцака 2006/12 (110)
І хвороби, і система 2006/11 (109)
З ілюзіями і без 2006/7-8 (105-106)
Наука Академія Реформи Маразм 2006/6 (104)
Модель «Культури» 2006/1-2 (99-100)
Перед Европою: чи можлива реформа в науці та освіті? 2005/1-2 (87-88)
На порозі 2004/11 (85)
Плаґіят і його контексти 2004/4 (78)
Голодомор і пам’ять 2003/12 (74)
Символічна автобіографія у прозі Миколи Хвильового 2003/6 (68)
Повернення критика 2003/1-2 (63-64)
Мітологізація Львова 2002/7-8 (57-58)
Сповільнені дії здобутків і втрат 2002/5 (55)
Ne sutor ultra crepidam 2002/3 (53)
Літературне історіописання та його контексти 2001/12 (50)
Слідами національних містифікацій 2001/6 (44)
Вічне повернення містифікацій 2001/1-2 (39-40)
Прихований Шевченко 2000/9 (35)
Недооцінений Костецький 2000/1-2 (27-28)
Кобзар. Каменяр. Дочка Прометея 1999/12 (26)
Україна: підсумки століття 1999/11 (25)
Відповідь Оксані Забужко 1998/12 (14)
Шевченко в колажах і з кон’юнктурою: доба незалежності 1998/10 (12)
Совєтська альбомна шевченкіана: колаж, bricolage і кіч 1998/3 (5)
Кохання з відьмами 1998/2 (4)
Совєтизація української гуманістики. II. Ідеологія та культурний стиль 1997/2
Совєтизація української гуманістики. I. Історія та насильство 1997/1

Публікації
У своїй творчості Лариса Косач не здійснила завдань, на які була запрограмована. Тобто вона стала взірцем нового українського письменника, – але за своєю моделлю. Творча інтуїція підказала їй інший шлях, і її перекладницький (тим паче просвітянський) доробок залишився мізерним і далеким від запланованого. Впродовж її дозрівання й потім дозрілого життя Ларисі Косач довелося постійно боротися проти домінації її мами, яка (і на це є достовірні джерельні докази), як часто буває в таких обставинах, не гребувала різними засобами психічного шантажу; до того ж, психологічний тиск уможливлювався – і мотивувався – важкою фізичною хворобою Лариси (адже все, від вибору одежі й курортів до редаґування її творів, робилося тільки для добра Лариси, тобто Лесі).
З усіх вищезгаданих ключів для ілюстрування шевченківської теми найплідніший і найцікавіший для аналізу біографічний, і це стосується як совєтського, так і постсовєтського періодів. Переваги, «виграшність» цієї модальності очевидні. Ілюстрація того чи іншого моменту з життя поета творить видимість історичної об’єктивності, прямого зв’язку із самою матерією його життя, а отже із самим поетом. За своєю сутністю цей ключ міметичний, тобто «реалістичний» адже його сенс саме в нарації, в переказі тої чи іншої «події», того чи іншого «факту». Через свою розповідну «прозорість» (міметичність як таку) він наймасовіший і легко приймає (та просто живиться ними) популярну поетику, наприклад, сентименталізм, мелодраму, стереотипи тощо, а також і спущені «згори» ідеологеми.

Сторінки4