Григорій Грабович

EN Read in English
Зображення користувача Григорій Грабович.
Написати листа
Літературознавець, літературний критик, історик культури
Мілтон, США

Професор катедри української літератури ім. Дмитра Чижевського Гарвардського університету, президент НТШ в Америці, головний редактор часопису «Критика». 2013 року «Критика» випустила у світ його книжку «Шевченкові “Гайдамаки”. Поема і критика».

Статті у часописі «Критика»:

Українська література й Европа: апорії, асиметрії і дискурси 2012/4 (174)
Задзеркалля героїчної доби 2010/11–12 (157–158)
Шевченко у критиці Євгена Маланюка 2010/3-4 (149-150)
Плоди «противсіхства» 2010/1-2 (147-148)
Україна не Галілея, МОН не Назарет, а підтасування дипломів не панацея 2008/1-2 (123-124)
Потьомкінська евроінтеґрація 2007/12 (122)
Фабрикування науки 2007/4 (114)
Шевченко і псевдоморфози гуманізму 2007/3 (113)
Пам’яті Омеляна Пріцака 2006/12 (110)
І хвороби, і система 2006/11 (109)
З ілюзіями і без 2006/7-8 (105-106)
Наука Академія Реформи Маразм 2006/6 (104)
Модель «Культури» 2006/1-2 (99-100)
Перед Европою: чи можлива реформа в науці та освіті? 2005/1-2 (87-88)
На порозі 2004/11 (85)
Плаґіят і його контексти 2004/4 (78)
Голодомор і пам’ять 2003/12 (74)
Символічна автобіографія у прозі Миколи Хвильового 2003/6 (68)
Повернення критика 2003/1-2 (63-64)
Мітологізація Львова 2002/7-8 (57-58)
Сповільнені дії здобутків і втрат 2002/5 (55)
Ne sutor ultra crepidam 2002/3 (53)
Літературне історіописання та його контексти 2001/12 (50)
Слідами національних містифікацій 2001/6 (44)
Вічне повернення містифікацій 2001/1-2 (39-40)
Прихований Шевченко 2000/9 (35)
Недооцінений Костецький 2000/1-2 (27-28)
Кобзар. Каменяр. Дочка Прометея 1999/12 (26)
Україна: підсумки століття 1999/11 (25)
Відповідь Оксані Забужко 1998/12 (14)
Шевченко в колажах і з кон’юнктурою: доба незалежності 1998/10 (12)
Совєтська альбомна шевченкіана: колаж, bricolage і кіч 1998/3 (5)
Кохання з відьмами 1998/2 (4)
Совєтизація української гуманістики. II. Ідеологія та культурний стиль 1997/2
Совєтизація української гуманістики. I. Історія та насильство 1997/1

Публікації
Кожному, хто хоч поверхово знайомий із життям і творчістю Хвильового, парадигма символічної автобіографії здасться особливо доречною. Власне, одним із головних завдань у перечитанні Хвильового, до якого я закликаю, є відрізняти поверхневі (функціонально біографічні, ідеологічні тощо) моменти від глибших психологічних структур, які через посередництво наративу реґулюють взаємодію між життям і творчістю Хвильового, фактично модулюють одне через інше. Без жодного сумніву, найразючішим і найдраматичнішим із цих моментів є кінець Хвильового, його самогубство. Судячи з різноманітних оповідей і документальних свідчень, це була кульмінація його всеохопної та глибоко вкоріненої віри у свою призначеність зіграти роль, виконати – і ще важливіше, виписати – певне покликання, місію.
Дискурс довкола ідеї Европи творено принаймні від кінця Другої світової війни; найвиразніше його можна простежити за декілька десятиліть перед та після заснування Европейського Союзу. Цей дискурс породив багато досліджень і коментарів: про «ідею Европи» написано десятки книжок, сотні, як не тисячі, статтей. Утім, більшість розвідок (якщо оминути банальності й публіцистику) присвячено політиці й економіці, натомість інтелектуальній історії та літературі уваги перепало набагато менше. Практично обійдено специфічну проблему стосунків України з Европою; це, великою мірою, засвідчує складне становище україністики як царини: з одного боку, на Заході її традиційно представлено вузько, а з другого – упродовж майже цілого XX століття Україна була вкрай обмежена в контактах із західним світом.

Сторінки4