Елеонора Соловей

Зображення користувача Елеонора Соловей.
Написати листа
літературознавиця
Київ, Україна

літературознавиця, літературна критикиня, докторка філологічних наук, професорка. Фахівчиня з історії української та російської літератур, шевченкознавства, компаративістики, проблем текстології та едиції. Входить до складу Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, а також до журі премій імені Василя Стуса та імені Юрія Шевельова. Упорядниця виданого в «Критиці» повного академічного зібрання творів Володимира Свідзінського в двох томах (2004), авторка монографії «Українська філософська лірика» (1999), «Невпізнаний гість: Доля і спадщина Володимира Свідзінського» (Київ, 2006) та інших. Найновіша книжка – друге, доповнене видання монографії «Невпізнаний гість: доля і спадщина Володимира Свідзінського» (Київ: Наукова думка, 2016).

 

Статті у часописі «Критика»:

Дух прямостояння 2011/1-2 (159-160)

Отар Чиладзе: дорога на Мтацмінду 2009/11-12 (145-146)

(&Іван Дзюба) Пам’яті хранителя старожитностей 2007/9 (119)

Територія свободи 2005/11 (97)

Солдатські пісні воєнкора Первомайського 2005/5 (91)

Колізії повернення поета 2003/10 (72)

Втеча по колу як покута за інших 2002/6 (56)

Ще трохи про місячні затемнення 2001/1-2 (39-40)

Реабілітація романтизму 1998/9 (11)

Автопортрет, писаний у підпіллі 1998/4 (6)

Публікації
На 99-му році життя упокоївся Юрій Васильович П’ядик – світла людина, невтомний збирач архівних, бібліографічних, бібліологічних та інших матеріялів з історії української культури. До нього зверталися літератори, історики, мистецтвознавці: здавалося, П’ядик знав усе або принаймні достеменно знав, де шукати потрібні відомості. Він був науковою інституцією в одній особі. На виклик хижої доби, яка нищила культуру, він дав тверду відповідь, яка доводить можливість відновити, всупереч усьому, тяглість «нитки часу». Одноліток Юрія Шевельова та Григорія Кочура, Юрій П’ядик, як і вони, був свідомий цієї особливої місії свого покоління. Інженер за освітою, він був, однак, людиною культури, зеровського штибу «культуртреґером».

Сторінки2