Автомобіль мчить нічною трасою якоїсь країни, світло фар вириває з темряви силуети запізнілих подорожніх, прикордонні стовпи, обриси потемнілих гір, які громадяться на горизонті, і все, що залишається позаду – це лише минуле, щемке й тужливе, як португальська меланхолійна пісня – фадо. «Фадо» починається на дорозі, образом дороги продовжується, ним же й закінчується.