ЛҐБТК обговорення в Україні: саме на часі

Жовтень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
2064 переглядів

6–12 червня 2016 року в Києві тривав KyivPride Week, кампанія  для промоції прав людини. КиївПрайд відрізнявся від ґей-прайдів, які відбуваються в інших частинах світу, тим, що його було задумано як освітній захід, разом із прес-конференціями, публічними лекціями, семінарами та кінопоказами впродовж усього тижня. Кульмінацією стала мирна хода в центрі Києва. Ця подія викликала багато публічних дебатів, укотре показуючи незахищеність прав людини в Україні. У постмайданній Україні ультраправі рухи намагаються узурпувати громадську думку і диктувати свої цінності всьому суспільству, що часто призводить до насильства. «Не на часі» — ось нове гасло, яке вони скандують. Мовляв, «тепер не дуже вдалий час» для обговорення прав ЛҐБТК, під час війни з Росією та економічної кризи.

У цій статті я стверджую, що саме тепер не тільки найвдаліший, а й найвідповідальніший час для обговорення квір-прав в Україні. Забезпечення захисту ЛҐБТК-спільноти від дискримінації є не тільки основним правом людини — воно ще й несе величезні вигоди для здоров’я суспільства. Практично промоція ЛҐБТК прав в Україні сприятиме зниженню прямих і непрямих витрат на охорону здоров’я. У цьому випадку захист прав меншости також означає покращення добробуту всього населення країни. А найголовніше — моє твердження має на меті продемонструвати користь раціонального і прагматичного обговорення питань ЛҐБТК. Воно також показує, що дискусії, в основі яких лежать релігійні міркування та ідеологічні платформи, не тільки суперечать деяким із основних принципів Конституції України (наприклад, рівні права для всіх громадян або окремішність держави і релігії), а й є контрпродуктивними і розділяють та послаблюють Україну, мабуть, у найкритичніший час існування держави.

Об’єднавшись довкола теми прав людини для всіх громадян України, без будь-яких винятків, українці ефективніше протистояли б небезпеці розчленування країни та російській окупації.

Невідома історія ЛҐБТК в Україні

Одним із головних арґументів ультраправих груп проти прав ЛҐБТК є те, що гомосексуальність і бісексуальність «традиційно» чужі для християнської України, зорієнтованої на побудову сім’ї. Не занурюватимемося в цій статті в історію глибше за ХХ сторіччя, хоча описи гомосексуальної поведінки в Україні можна знайти й значно раніше.

Стаття 995 Кримінального кодексу Російської імперії визнала гомосексуальні акти між чоловіками за такі, що караються повною конфіскацією майна і насильницьким переселенням до Сибіру терміном на 4–5 років. Варто зазначити, що тільки анальний статевий акт між чоловіками карався відповідно до цього закону, тоді як інші форми гомосексуальної поведінки іґнорували. Церква також переслідувала винятково чоловічу гомосексуальну поведінку. Вона повністю заплющувала очі на жіночу гомосексуальність, бо жінку не сприймали як самостійного соціяльного суб’єкта1.

Імовірно, що неґативні акценти на чоловіків-ґеїв у публічних дебатах у сьогоднішній Україні виростають, принаймні частково, із цієї патріярхальної логіки. Під час мого якісного дослідження не раз виринала ідея про те, що негетеросексуальні чоловіки несуть на собі більшу частину тягаря анти-ЛҐБТ-ненависти в Україні. Ось як це описує один із моїх ключових інформантів, ґей, який мешкає в Харкові:

Важко назвати бодай кілька зневажливих фраз чи то з тюремного жарґону, чи з лихослів’я, спрямованих на ЛҐБТ-представниць жіночої статі. Навіть гетеро-чоловіки іноді фантазують [про лесбійок], уважають, що це щось красиве і цікаве, проте коли вони думають про те ж саме [щодо гомосексуальної поведінки] серед чоловіків, виникає неприйняття, ненависть і таке інше. <…> Тож коли ми говоримо про марші рівности або аналогічні заходи, найбільше мову ненависти спрямовано на чоловіків2.

Коли більшовики 1917 року скинули царський уряд, вони прагнули дистанціюватися від норм «буржуазної моралі» і від сорому, що цю мораль пов’язано з тілесними вчинками3.Тож різні види гомосексуальної поведінки не було вміщено до новоухваленого Кримінального кодексу 1926 року. 

Вісім років по тому Іосіф Сталін ідеологічно підпорядкував інтимне життя громадян інтересам держави, і це призвело до масової антигомосексуальної пропаґандистської кампанії. Цю кампанію розпочав Максім Ґорький, улюблений Сталінів автор. Зіставляючи фашистську Німеччину і комуністичний Совєтський Союз, він писав:

У країні, де мужньо і успішно панує Пролетаріят, гомосексуалізм, який псує молодь, визнано соціяльно злочинним і карним, а в «культурній» країні великих філософів, вчених і музикантів він існує вільно і безкарно4.

Статтю було надруковано в обох державних газетах — «Правда» й «Известия» — того ж дня, 23 травня 1934 року. Того ж року совєтський Кримінальний кодекс було оновлено, туди додали добровільний гомосексуальний статевий акт як юридичний злочин. Із цього почалися масові арешти і насильницькі переселення до Сибіру осіб, визнаних винними в порушенні закону5.

Криміналізація, звичайно, не покінчила з гомосексуальністю в Україні; вона просто заштовхнула її до схованок (так звані «плєшки»), таких як громадські туалети (аналог західних «чайних кімнат», де гомосексуальні акти відбувались у туалетних кабінках). Те, що такі місця існували тільки в містах, — а це в традиціоналістській і (часто) сільській уяві вже було пов’язано з відхиленням від (ба навіть руйнуванням) утопічного буколічного простору, — зміцнило поширену думку про гомосексуальність як про «збочення» і сприяло її подальшій стигматизації. Пік «плєшок» у СССР настав у 1970-х роках, коли закінчилась індустріялізація і настав період «стабільности»6. Офіційне зацитькування гомосексуальности суперечило її процвітанню в певних громадських місцях де-факто, що було характерно для пізнього Совєтського Союзу, де закон застосовувався вибірково.

Україна декриміналізувала одностатеві сексуальні практики 1992 року, через рік після проголошення незалежности. Навряд чи це було ознакою різкого підвищення толерантности. Протягом двох наступних десятиліть Україна не досягла жодного проґресу в соціяльному ставленні до квір-людей чи в забезпеченні рівних для всіх прав. 2002 року в національному репрезентативному опитуванні 21,5% респондентів підтримали право гомосексуальних людей ростити дітей, але 2007 року цей показник знизився до 17,1%. Водночас частка неґативних відповідей на це запитання зросла від 49,2% до 60%7.

Гомофобна риторика в передмайданній Україні досягла піку в 2011–2012 роках, коли впродовж одного року в парламенті було розроблено три законопроєкти, аби змусити замовкнути дискурс довкола сексуальности. Це сталося під головуванням Віктора Януковича і тогочасного проросійського парламенту. Ці закони були очевидним імітуванням російського законодавства, яке було змінено за декілька місяців до цього.

Проєкт закону № 8711 / № 0945 (ухвалений у першому читанні 2 жовтня 2012 року) було розроблено для введення санкцій щодо імпорту, виробництва і розподілу товарів, які «пропаґують гомосексуальність». Неможливість чіткого визначення цієї концепції давала можливість застосовувати закон суб’єктивно. Проєкт закону № 10290 (запропонований у березні 2012 року, знятий із розгляду в парламенті 28 лютого 2014 року) накладав конкретну заборону на будь-яке обговорення гомосексуальности з дітьми віком до 18 років. Це стосувалося шкільних уроків, бесід, ігор, факультативних занять, а також будь-якого іншого поширення інформації про гомосексуальність. Проєкт закону № 10729 (був на розгляді в липні–грудні 2012 року, але не пройшов) мав на меті заборонити будь-яку гомосексуальну, бісексуальну або трансґендерну «пропаґанду» для авдиторії будь-якого віку. Перший із цих законопроєктів мав широку підтримку партії Віктора Ющенка «Наша Україна», Блоку Юлії Тимошенко, Комуністичної партії Петра Симоненка і «Партії реґіонів» Віктора Януковича.

Ці закони мають щонайменше дві важливі особливості: по-перше, їх було запропоновано незадовго до жовтневих парламентських виборів в Україні 2012 року з метою відвернути виборців від економічних та політичних дискусій і натомість заручитися підтримкою гетеронормативного суспільства. По-друге, вони завдали серйозної шкоди дискурсу про права ЛҐБТК, відчужуючи гетеросексуальну більшість від груп меншин і перешкоджаючи поширенню інформації про українців, які належать до ЛҐБТК.

Проблема напруги меншин у суспільній охороні здоров’я

Одним із основних чинників відмінности в сфері охорони здоров’я гетеросексуальної більшости і ЛҐБТК-меншости є «напруга меншин». Поняття «напруги меншин» запровадив Ілан Меєр, щоб допомогти ідентифікувати каталізатори різних психічних розладів серед ЛҐБТК, зумовлених зростанням стигм, упереджень і дискримінації, з якою стикаються ці групи8. Це поняття підкреслює той факт, що на психічне здоров’я справді впливають зіткнення з упередженнями, приховування своєї сексуальної ідентичности, очікування відторгнення і дискримінація, а також внутрішня гомофобія. Із кожним випадком дискримінації на основі ідентичности (або загрози, що прихована ідентичність стане публічною) ЛҐБТК-люди відчувають додаткову напругу, яка накопичується і врешті вносить свою лепту в проблеми психічного здоров’я.

Як виглядає кумулятивний стрес?  Уявіть собі ситуацію, в яку потрапляє Іван, «прихований» ґей, коли його колеґа по роботі на кухні офісу каже: «Не думай, що ми не знаємо про твоє сексуальне життя». Навіть якщо така заява колеґи і не має фізичної ворожости, відтепер життя Івана на роботі обертатиметься довкола з’ясування, хто з його колеґ що знає про нього і як це може вплинути на його статус в офісі. Він постійно перебуватиме в стані очікування жартів про свою сексуальність. Він почне уникати офісних вечірок та інших соціяльних подій. Уся ця напруга посилюватиме ту напругу, яку він уже встиг відчути, якщо, скажімо, його партнер був хворий і незастрахований. Іван не зможе придбати для нього медичне страхування через свого роботодавця, бо одностатеві партнерства не є юридично визнаними для такої мети. Він також повинен брехати своєму орендодавцеві та сусідам, вдаючи, що він і його партнер є просто сусідами по кімнаті. Іванові доведеться постійно шукати нові пояснення батькам, чому він іще неодружений або ні з ким не зустрічається в свої сорок, бо вони не зможуть прийняти його сексуальну орієнтацію. А коли його подруга-колеґа поскаржиться, що не може піти на побачення, бо не має на кого залишити чотирирічного сина, і Іван запропонує поняньчити хлопчика, у відповідь він отримає підозрілий погляд і холодне: «Дякую, але не треба» (в народній мові на позначення гомосексуалів є зневажливе слово «підор», — в Україні існує вельми поширена асоціяція чоловічої гомосексуальности із педофілією (педерастією). Спускаючись ескалатором київського метра, він побачить наліпку «Збоченці, геть з Києва!» поверх плаката, що анонсує КиївПрайд. Іноді він і сам задумується, чи бути гомосексуалом — це справді збочення і чи це лікується (є й така реклама від традиційних цілителів)… Але цього вечора він не думатиме про це, а нап’ється і спробує забути про всі ці проблеми. Чому він не народився «нормальним» хлопцем, спитає він урешті-решт. 

Німецька політикиня та членкиня Европейського Парламенту Ребека Гармс з народним депутатом ВР України Сергієм Лещенком під час Маршу Рівности в Києві 92016). Джерело: flickr.com/photos/rebecca_harms

Із такими труднощами щодня стикаються сотні тисяч ґеїв, лесбійок, бісексуалів і трансґендерів. Кожен із цих прикладів узято з інтерв’ю і спостережень, які я зібрав у рамках свого дослідження в Україні. Протягом двох місяців я опитував працівників охорони здоров’я, які забезпечують тестування на ВІЛ в Україні для ЧСЧ (чоловіки, які практикують секс із чоловіками), а також активістів ЛҐБТК. Вони описали, як постійний стрес і страх бути «виявленими» або зазнати дискримінації впливає на життя квір-людей, їхнє психічне і фізичне здоров’я, а також їхнє рішення про те, чи слід звертатися по медичні послуги. Вигадана Іванова історія — це збірний образ історій реальних людей в Україні.

Як показано на прикладі вище, усвідомлення, яких форм може набути напруга меншин, має вирішальне значення для розуміння загальної поширености вживання психоактивних речовин і психічних розладів серед ЛҐБТК9.

На додачу до збитків, завданих якості особистого життя, є і реальні фінансові витрати, пов’язані з дискримінацією ЛҐБТК-осіб. Приміром, попередні результати дослідження Світового Банку економічних втрат через гомофобію в Індії показують, що стигма і дискримінація ЛҐБТК-людей спричинилися до втрати цілих 1,7% від валового внутрішнього продукту країни10. До уваги бралися кошти, витрачені на результати насильства, позбавлення волі, втрати роботи, дискримінації, сімейного відторгнення, утисків у школі і шлюб через тиск. Це, як мінімум, занижені результати, однак у цю цифру не входять інші витрати, пов’язані зі зменшенням доступу до освіти, а також витрати сімей, ситуації яких важче моделювати. Застосовуючи це до України, можна сказати, що країна, ймовірно, втратила цілих 3 мільярди доларів унаслідок дискримінації ЛҐБТК-осіб тільки в 2013 році11. За п’ять років, від 2009-го по 2013 рік, Україна втратила понад $ 13 млрд через дискримінацію ЛҐБТК, що становить близько 40% державних витрат країни на охорону здоров’я або чверть усього державного фінансування освіти! З огляду на це, розумно зробити висновок, що економічні збитки, заподіяні Україні через тривалі напади анти-ЛҐБТК соціяльних груп на ЛҐБТК-спільноту є суттєвими.

Фінансові збитки, спричинені дискримінацією ЛҐБТК в Україні

Від стигми до діялогу

Так само, як українські закони захищають громадян від дискримінації за ознакою етнічного походження чи релігійної належности, дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичности має бути додано в усі захищені статті (наразі цього досягнуто тільки в проєкті Трудового кодексу, в спробі виконати умови угоди про асоціяцію з ЕС, однак немає жодних причин, щоб не долучати ідентичні положення в інші сфери законодавства, де існують пункти захисту). Із часом люди, як правило, стають більш схильні до діялогу про права меншин і утримуються від насильницьких нападів на активістів ЛҐБТК. Когортний аналіз за часом народження, проведений у США та Канаді, щодо ставлення населення до ЛҐБТК показав значні позитивні зміни в період від 1981-го по 2000 рік. Він також показав, що вражаюча зміна відбулася протягом тривалого часу в межах когорт, а не тільки в молодшій групі порівняно зі старшою.12Тільки якщо ми досягнемо позитивних змін у ставленні всередині вікових когорт, суспільство в Україні зможе перейти до наступного етапу покращення суспільної охорони здоров’я. На цьому етапі дослідники вже зможуть зібрати достовірні дані про благополуччя ЛҐБТК осіб в Україні.

Сьогодні клініки, які спеціялізуються на захворюваннях, що передаються статевим шляхом, є єдиними медичними установами в Україні, що реґулярно займаються збором даних щодо сексуальної орієнтації та різних сексуальних практик. Найбільші інституції охорони здоров’я покладаються на особисті повідомлення пацієнтів, але в суспільстві, де панує дискримінація, це часто означає, що більшість ЛҐБТК-осіб надаватимуть неправдиву інформацію, заперечуючи свою сексуальну ідентифікацію.

Саме тому сьогодні в Україні немає жодних досліджень населення, що відображають здоров’я та умови, в яких живуть представники спільноти. Щойно з’явиться більше можливостей для суспільного діялогу і менше підстав для страху переслідування, ЛҐБТК-особи будуть більш схильні повідомляти свою справжню сексуальну орієнтацію. Це дало би змогу ефективніше здійснювати такі основні функції суспільної охорони здоров’я, як епідеміологічний нагляд, профілактику та виявлення випадків захворювань. Своєю чергою, це сприяло би кращому розумінню справжніх пропорцій ЛҐБТК і конкретних проблем зі здоров’ям, із якими ці групи стикаються. Суспільство не існує в ізольованості, тож проблеми здоров’я меншин урешті-решт стають проблемами більшости (згадаймо швидкі темпи, якими епідемія ВІЛ / СНІДу ширилася в Україні в 1995–2006 роках), і виокремлення груп меншин у сподіванні, що «вони помруть», не спрацює.

Наявні дані дають змогу зрозуміти потенційний вплив цього питання: з усіх нововиявлених випадків ВІЛ-інфекції серед чоловіків, які вказали гетеросексуальний шлях інфікування на ВІЛ у період від 2006-го по 2011 рік, 8,3% насправді могли бути чоловіки, які практикують секс із чоловіками13. Щодо охорони громадського здоров’я, це вказує на втрату можливости цілеспрямованих, розумних заходів із профілактики та надання допомоги.

Висновки

Усупереч поширеному міту, гомосексуальність і бісексуальність завжди існували в Україні. Історично склалося так, що ці орієнтації були помітніші (і переслідувані) серед чоловіків. Цим можна пояснити, чому здебільшого ґеї-чоловіки є цілями насильницьких нападів. Незалежно від статі, приписаної при народженні, або сексуальної орієнтації, негетеросексуальні групи меншин мають ті ж самі права людини (зокрема, право на охорону здоров’я, економічні й соціяльні права), що й гетеросексуальна більшість. Використання мови ненависти й заборонних законів для вирішення питань ЛҐБТК веде до зростання напруги меншин і збільшує тягар проблем із психічним та фізичним здоров’ям, з якими стикається ЛҐБТК-меншина. Усе це, своєю чергою, призводить до збільшення витрат уряду.

Впровадження чіткого законодавства щодо захисту ЛҐБТК-людей допомогло б їхнім партнерам і партнеркам отримувати медичне страхування за місцем праці, відвідувати своїх близьких у лікарнях, успадковувати майно, мати рівні можливості при працевлаштуванні та жити без сорому і страху (це не матиме швидкого результату, бо в Україні, як і в інших країнах постсовєтського табору, шлях від ухвалення законів до їх повноцінної, неупередженої реалізації дуже довгий, але ж ми повинні з чогось почати!). Соціяльні й клінічні умови, в основі яких лежить прийняття, сприяли би зборові від громадян (а не лише у випадку зараження) достовірнішої інформації про сексуальну орієнтацію та ґендерну ідентичність, що дасть можливість краще розподіляти ресурси охорони здоров’я в тих сферах, де вони найнеобхідніші. Цього не станеться протягом року, ба навіть за п’ять років. Але Україна повинна докласти зусиль, аби це зреалізувати. В Україні обговорення прав меншин завжди було не на часі; але сьогодні це стало необхідністю, оскільки громадяни повинні об’єднатися довкола основних прав людини, аби мати змогу боротися з екзистенційною загрозою для своєї країни.

Джерела

Amirkhanian, Y. A., J. A. Kelly, J. Takacs, A. V. Kuznetsova, W. J. DiFranceisco, L. Mocsonaki, T. L. McAuliffe, R. A. Khoursine and T. P. Toth (2009). "HIV/STD Prevalence, Risk Behavior, and Substance Use Patterns and Predictors in Russian and Hungarian Sociocentric Social Networks of Men Who Have Sex With Men." AIDS Education and Prevention 21(3): 266-279.

Andersen, R. and T. Fetner (2008). "Cohort differences in tolerance of homosexuality attitudinal change in Canada and the United States, 1981–2000." Public Opinion Quarterly 72(2): 311-330.

Badgett, M. (2014). "The Economic Cost of Homophobia and the Exclusion of LGBT People: A Case Study of India." World Bank.

Bank, T. W. (2016). Country Data Bank: Ukraine. GDP Current (US$).

Čakalo, J.-I., I. Božičević, C. Vitek, J. S. Mandel, T. Salyuk and G. W. Rutherford (2015). "Misclassification of Men with Reported HIV Infection in Ukraine." AIDS and Behavior 19(10): 1938-1940.

Chesney, M. A., D. C. Barrett and R. Stall (1998). "Histories of substance use and risk behavior: precursors to HIV seroconversion in homosexual men." American Journal of Public Health 88(1): 113-116.

Deriagin, G. (2007). "Homosexualism. Bisexuality.".

Gorky, M. (1934). "Proletarskiy Gumanizm [Proletarian Humanism]." Izvestiya(140).

Green, K. E. and B. A. Feinstein (2012). "Substance use in lesbian, gay, and bisexual populations: an update on empirical research and implications for treatment." Psychology of Addictive Behaviors 26(2): 265.

Kondakov, A. (2014). "The Silenced Citizens of Russia: Exclusion of Non-heterosexual Subjects From Rights-Based Citizenship." Social & Legal Studies 23(2): 151-174.

Martsenyuk, T. (2012). "The State of the LGBT Community and Homophobia in Ukraine." Problems of Post-Communism 59(2): 51-62.

Mereish, E. H. and J. B. Bradford (2014). "Intersecting identities and substance use problems: sexual orientation, gender, race, and lifetime substance use problems." Journal of studies on alcohol and drugs 75(1): 179-188.

Meyer, I. H. (2013). "Prejudice, social stress, and mental health in lesbian, gay, and bisexual populations: Conceptual issues and research evidence." Psychology of Sexual Orientation and Gender Diversity 1(S): 3-26.

М. Касянчук, Є. Лещинський (2008). "Аналіз соціальних ідентичностей чоловіків, які мають секс із чоловіками, в українському суспільстві (на прикладі Донецької області)." М.Г. Касянчук, Є.Б. Лещинський/Український соціум(3): 26.

  • 1.Deriagin 2007
  • 2.Дані інтерв'ю (неопубліковані). 
  • 3.Kondakov 2014
  • 4.Gorky 1934
  • 5.Kondakov 2014
  • 6.Касянчук, Kasyanchuk, Лещинський & Leshchyns' kyi 2008
  • 7.Martsenyuk 2012
  • 8.Meyer 2013
  • 9.Chesney, Barrett & Stall 1998, Amirkhanian, Kelly, Takacs, Kuznetsova, DiFranceisco et al. 2009, Green & Feinstein 2012, Mereish & Bradford 2014
  • 10.Badgett 2014
  • 11.Bank 2016
  • 12.Andersen & Fetner 2008
  • 13.Čakalo, Božičević, Vitek, Mandel, Salyuk & Rutherford 2015
Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі