Тут і там: три історії про родичів

Червень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
7
4875 переглядів

На території Донбасу, яку контролює Україна, 38% опитаних зазначили, що мають родичів на окупованій території. На тому боці демаркаційної лінії зв’язки є іще щільнішими: 57% повідомили, що мають родичів і близьких друзів на українській території. Із них 50% спілкуються з ними щодня або декілька разів на тиждень. Такими є дані дослідження «Донбас: дві частини чи єдиний?» Центру Східної Европи та міжнародних студій, опублікованого в травні 2017 року.

Ніна Миколаївна та Олена належать до 38%, а Валентина, Клубніка Андріївна, батьки і чоловік Олени – до 57%.

Історія перша. Сестра

Ніна Миколаївна живе на краю Красногорівки, а її сестра, Валя, на околиці Донецька, на вулиці Зелений гай. Раніше це було двадцять хвилин пішки. Тепер треба об’їжджати через блокпост, подорож із усіма чергами та переїздами може зайняти пів дня.

– Як обстріл, вона мені дзвонить: «Ніна, ти жива?» А я їй: «Валю, а ти?»

Ніна Миколаївна Юрченко – директорка 3-ї школи Красногорівки, єдиної української в місті. У неї в дворі я побачила броньовану буду для собаки.

– Першою вбили кішку. А потім її, – Ніна Миколаївна показує на буду.

У січні 2016 року померла її мама. Не від обстрілу – від старости.

– Собака дуже боялася обстрілів, а мама – ні, – говорить Ніна Миколаївна.

На похорон сестра не приїхала – сильно стріляли. Навіть швидка, яку Ніна Миколаївна викликала, щоб констатувати смерть, не змогла проїхати – її на блокпосту не пропустили через обстріл.

– Може, ви хочете мене про референдум спитати? Так моя мама і слова «референдум» не знала...

Ніна Миколаївна Юрченко, директорка школи №3 в Красногорівці

Ніна Миколаївна залишилася зовсім сама. Іще на початку війни, або, як тут кажуть, «цієї ситуації», вона наполягла, щоб син із невісткою і онуком виїхали в Запорізьку область.

...Ми говоримо з Ніною Миколаївною 17 листопада 2016 року.

За декілька днів до нашої розмови сестрі Валі влучило в дім, як тут кажуть,«прилетіло», і дім згорів. А сьогодні у Валиного чоловіка, Гриші, стався інсульт.

Розповідаючи про це, Ніна Миколаївна пропонує мені макарони по-флотськи. Я відмовляюся. Я намагаюся не їсти тут у людей. Мені здається, що мені віддають щось набагато цінніше, ніж продукти.

Вчора мене, приміром, годували «толчонкою» – так тут називають картопляне пюре з підливкою. Підливка – це м’ясна страва, куди кладуть трохи фаршу, жир, засмажені овочі – моркву, цибулю, перець.

...У Гриші стався інсульт. А швидка не їхала.

– Я їй дзвоню, а вона каже: не можу швидкої дочекатися, вже годину не їде, так піду знову до хлопців, попрошу, щоб вони від себе викликали – може, приїде...

– Це до ополченців?

– Так, – киває Ніна Миколаївна.

Вона каже, що сама теж за потреби звертається до військових – ясно, що не до «тих», а до «цих». І що в неї з багатьма хороші стосунки.

– Серед них багато хороших. І багато хто з них не хоче воювати, – каже Ніна Миколаївна.

Це з її вуст – найбільша похвала.

– Ми, Лесю, тут різних бачили. І серед моїх випускників є всякі – і ті, хто тут воює, і ті, хто там...

Не за гроші, підкреслює Ніна Миколаївна, за ідею.

– Є в мене один хлопчик. Зараз ополченець. Хороший же хлопець. І сім’я в нього гарна. Нічого поганого про цю дитину сказати не можу. Він був скрізь напохваті – усім допомагав. Побачить мене з важкою сумкою – одразу біжить...

– Але ж він українську школу закінчив – ну, що ж таке?

– Мова – це не все... – каже вона.

Але ж і школа – то не тільки мова, могла б заперечити я. Але я більше слухаю.

Недавно, розповідає вона, сидить у школі, раптом чує: «А Ніна...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.