Навіґація за темамиЯк користуватись

Запрошуємо авторів подавати статті до нового тематичного проєкту часопису «Критика», який у 2017 році відзначає своє 20-річчя. Дискусійний форум зорієнтовано на широку авдиторію, а статті буде оприлюднено на веб-сайті «Критики» (англійською та українською мовами). Нещодавні події, пов’язані з насильством – тілесним, структурним та символічним – на расовому ґрунті, можуть слугувати за відправні пункти для спільних міркувань дослідників з Північної Америки та України про расу як про категорію, яка не стільки обмежує і розділяє, скільки виховує й виконує просвітницьку функцію. Нашою головною метою є знайти точки дотику і започаткувати діялог щодо різних концепцій раси та постколоніялізму в Україні та Північній Америці.
«Ми заспівали всі свої найкращі пісні, залишилися тільки погані, а погані нехай співають “Любэ”», — цими словами завершив останній концерт перед розпадом групи «Ляпис Трубецкой» її лідер Сяргей Міхалок. Остаточний розпад відбувався на стадіоні «Динамо», зовсім поруч із місцем січневих протистоянь на Грушевського і, скажемо чесно, багато в чому через них. Звісно, нічого такого Міхалок того вечора не озвучив зі сцени, бо справжні рокери не хнюпають. Він читав вірші, знімав із себе рок-корону і «важкий камінь, що тягнув на дно геронтократії», скидав «мантію найвидатнішого рок-кловна в історії» та запевняв, що найдурніше, що тільки може відбутися з рок-гуртом, — це його 25-річний ювілей. Бо групи, які себе поважають, не можуть так довго жити.
Особливо яскраво цей контраст між індиферентністю до національної історії та активним уболіванням за сучасні політичні «команди» проявився в двох постатях віртуальних «го­­­­ловних конкурентів»: Степана Бан­­­­дери та Ярослава Мудрого. В обох випадках у перебігу проєкту, спіль­ними зусиллями його творців та «вбо­лівальників», відбулася підміна історичної постаті такою собі умовною позначкою, «піктограмою». Замість реальних учинків і політичних ідей провідника ОУН(б) Степана Бандери на терезах змагалися два вкрай спрощені стереотипи: «нескореного борця за волю України» та «прихвосня фа­шистських окупантів». Подібна ж під­міна історичної постаті «піктогра­мою» сталась у випадку князя Ярослава Мудрого: він став «символом єдиної Русі», ба навіть «символом нинішньої боротьби з націоналізмом»

Сторінки2