Навіґація за темамиЯк користуватись

Що не так із економіками Заходу і з економічною наукою? Відповідь залежить від того, про яку економіку йдеться — хорошу чи справедливу. Багато хто у Західній Европі й США відчуває, що нашим економікам бракує справедливости, хоча погляди на справедливість дещо різняться. Одна група економістів, яку впродовж десятиліть очолював британський економіст Ентоні Аткінсон, уважає, що на Заході триває чергове Позолочене століття нерівности у рівнях доходів і добробуту. Послугуючись утилітаристськими поглядами Джеремі Бентама, вони пропонують розподіляти дохід від високозабезпечених до малозабезпечених, аж поки буде досягнуто максимальної «суми корисностей». Утім, питання в тому, чи враховує ця доктрина інтуїтивне відчуття того, що є справедливим.
Расизм у моєму університеті звичний, він як повітря — розлитий всюди. Ніхто не переймається ані пошуком коректніших назв (Африканці? Чорні? Неґри? Блек? Люди кольору?), ані іншими видимими й прихованими формами зневаги до нових студентів, хоч вони й «несуть нам золоті яйця». Расизмом пронизано все університетське повсякдення, і навіть проректор якось на великих зборах просив професорсько-викладацький склад: «І не називайте іноземців мавпами. Хоч ми з вами і так знаємо, що насправді вони мавпи». Мій університет лиш нещодавно почав навчати іноземне студентство, в радянські часи воно сюди не потрапляло, на відміну від природничих факультетів класичного університету чи медичного інституту. Появу людей з інших континентів у моєму виші пов’язано з розгортанням ринкової економіки.
Український політичний режим є переважно неопатримоніяльним: йому притаманні відсутність чіткого розподілу соціюму на публічну та приватну царини і схильність управляти державою як приватним володінням керівних груп, які у цій системі приватизують різні суспільні функції та державні інститути (Олександр Фісун). Ознаки політичного режиму стають ознаками української науки, і так постає неопатримоніяльна наука. Голови ОДА й облрад — це соціяльна група, на підставі вивчення якої, точніше вивчення практик, як її представники отримують наукові ступені протягом 1992–2013 років, можна скласти попереднє уявлення про неопатримоніяльну науку в Україні. Приміром, науковий ступінь мають 45,9% голів ОДА, із них 32,27% (71 особа) є кандидатами і 13,64% (30 осіб) — докторами наук.
Одним із найактивніших учасників обговорень випадків наукової непорядности в Польщі є згаданий Марек Вронський, якого часом називають чи не єдиною особою, яка серйозно бореться із шахрайством у польській науці. На шпальтах видання «Академічний форум» (цикл статтей «Із архіву наукової непорядности») і на сторінках порталу Racjonalista.pl він описує найгучніші справи плаґіяту й інших шахрайств не лише в польській, але й у світовій науці, стежить за розвитком подій і дає їм оцінку. На основі аналізів намагається витворити власні рецепти. Скажімо, в одній статті пропонує принцип «трьох кроків», які повинен здійснити декан, якщо на його факультеті виявлено плаґіят. Передусім зауважує, що плаґіят є для факультету своєрідною годинниковою бомбою
Воля пізнавати є незаперечним фактом людського життя, але суспільне її інституювання відбулося доволі пізно, – принаймні, після виникнення держави. Школи й чесноти навчання з'являються там, де воля до влади вже сформувала державні структури. Тобто воля до знань вторувала інтересам влади і проявлялася почасти як окрема їхня форма. В різних культурах і в різні часи вона набувала інституційної форми по-різному. Скажімо, в Китаї школи не перетворювалися на складніші установи, зберігаючи важливість стосунків «Учитель - Учень». На європейському Заході освітні інститути розвивалися інакше: освіта не тільки ставала ресурсом державного апарату чи механізмом отримання соціального статусу, а й сама набувала розвитку як певний апарат зі своєю ієрархією.

Сторінки2