Навіґація за темамиЯк користуватись

«Господи / дякую Тобі що Ти створив світ такий прекрасний і розмаїтий», — написав поет, який колись народився тут. Чи було тоді перед цією брамою таке ж буяння матерії? Здається, вона, витікаючи з підміських сіл і містечок — Винників, Глинян, Лисиничів, Підбірців, — пропливала тоді Личаківською, не затримуючись, і збиралася нижче, ближче до середмістя, на Бернардинській площі і ще далі. А тут, судячи з довоєнних світлин, було порожньо і запилюжено; посередині їздив трамвай («на кожному / повороті / трамвай згорає / в екстазі // на даху / комета / з хвостом фіолетовим», — писав цей поет. Щоправда, йому йшлося якраз про іншу лінію, якої вже не існує, на Високий Замок; а ця, на Личаківській, є й далі: трамвай досі виїжджає аж на саму вершину пагорба...
Як можна пояснити ту обставину, що Львів у той в час, коли місто ледве чи налічувало більше ніж 150 тисяч (1900 рік) – 300 тисяч (1939 рік) мешканців, і водночас на підставі вже хоч би свого адміністративного статусу цілком важлива середньоевропейська метрополія, вилонив таку неймовірно високу щільність і якість наукових та мистецьких здобутків, яка до сьогодні не має собі рівних у нашій частині Европи? Ця обставина заскакує тим більше, що всі ці процеси відбувалися за помисленно стислий відрізок часу тривалістю декілька десятиліть від майже цілковитої і безнадійної провінційности (скажімо, до 1834 року Львів, якщо вірити міським біографам, не знав, що таке художня виставка) і наукової іррелевантности до статусу міжнародно визнаного місця досліджень у міжвоєнний час.