Навіґація за темамиЯк користуватись

У повоєнний час після Другої світової війни особливої гостроти й актуальности набувають дискусії довкола ідеї «Заходу» та «духовної кризи» Европи. І, що важливо, політику при цьому розглядають під кутом духовно-моральних критеріїв, що дає змогу говорити про цю чи не останню загальноевропейську духовну дискусію ХХ століття. Зрештою, про духовну кризу Европи заявив іще Едмунд Гусерль у передвоєнний час у «Кризі европейського людства і філософії» (1935), але вже перші декади ХХ століття принесли розчарування в ідеях проґресу і соціяльних рухах, законодавцем яких і стала новочасна Европа. Освальд Шпенґлер, Хосе Ортеґа-і-Ґасет, Карл Ясперс та інші філософи вказували на крайній раціоналізм, появу масової людини і технократичність мислення як на основні причини, що призвели до...
У літературному та політичному контекстах 1920–1930-х років Микола Хвильовий постає доволі парадоксальною фігурою. Його літературний доробок, невеликий порівняно з творчістю інших тодішніх «класиків», мав надзвичайний резонанс. Хвильовий ніколи не займав якихось офіційних посад, але, як згадував Юрій Смолич, йому дарували свої підписані книжки і друзі, і недруги. Не він формально очолював створену у листопаді 1925 року на противагу офіціозним літературним структурам Вільну академію пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), але фактично вона постала завдяки зусиллям Хвильового і саме він був її душею. Не Хвильовий розпочав знамениту літературну дискусію 1925–1928 років в Україні, але саме він опинився в центрі уваги й найгостріших, сказати б, мейнстримових публічних полемік.