Навіґація за темамиЯк користуватись

Завдяки титанічній перекладацькій праці Бараньчака англійські поети-метафізики і канон американської поезії польською мовою стали живою точкою відліку для інтеліґенції Центральної Европи. Його поезія була голосом демократичної опозиції в Польщі. Часом звучали побоювання, що з огляду на свою політичну заанґажованість вона промине разом із комуністичним режимом. Однак ні — вона промовляє з такою ж силою у світі ліберальної демократії, і не лише тому, що містить живе метафізичне зерно, а й тому, що, попри всі ілюзії, ми не живемо в епоху кінця історії, а свобода й надалі неможлива без солідарности. Ми повертаємося до Бараньчака і задля його проникливих есеїв, що оголюють поневоленість мови владою і достовірно поєднують етику з поетикою.
Як можна пояснити ту обставину, що Львів у той в час, коли місто ледве чи налічувало більше ніж 150 тисяч (1900 рік) – 300 тисяч (1939 рік) мешканців, і водночас на підставі вже хоч би свого адміністративного статусу цілком важлива середньоевропейська метрополія, вилонив таку неймовірно високу щільність і якість наукових та мистецьких здобутків, яка до сьогодні не має собі рівних у нашій частині Европи? Ця обставина заскакує тим більше, що всі ці процеси відбувалися за помисленно стислий відрізок часу тривалістю декілька десятиліть від майже цілковитої і безнадійної провінційности (скажімо, до 1834 року Львів, якщо вірити міським біографам, не знав, що таке художня виставка) і наукової іррелевантности до статусу міжнародно визнаного місця досліджень у міжвоєнний час.
«Анно Ахматова, що / мені робити» – так називається один із найвідоміших віршів Юрґена Фукса, написаний 1981 року в Західному Берліні, через чотири роки після вигнання Фукса з НДР. Здивований тим, що в Совєтському Союзі знову прославляють Сталіна, він звертається до великої російської поетеси, першого чоловіка якої, лірика Ніколая Ґумільова, розстріляли 1921 року як «контрреволюціонера», другого чоловіка Ніколая Пуніна заарештували 1949 року, а сина, Льва Ґумільова, двічі – у 1938 і 1949 роках – висилали в табори. Попри те, що «залізна завіса» здавалася непроникною, Фуксові тексти потрапляли із Західного Берліна до Варшави й Праги. Юрґен Фукс не дав залякати себе штазі, не дав він залякати себе й прихильникам псевдомиру на Заході, раз у раз нагадуючи про реалії Східної Европи...