Навіґація за темамиЯк користуватись

Сучасне російське суспільство хворе на нетерпимість. Росія не може змиритися з утратою своєї колись найбільшої колонії – України. У російських націоналістів дуже небагато цивільної самосвідомости, зате дуже багато ураженої національної гордости й національного самолюбства. Така політика ідеологічного, культурного та історичного заперечення України сприяє в Росії поступовому переорієнтуванню української політики в бік Европи, а Росія, де відкрито й вільно продається антиукраїнська література, перетворюється на непривабливого партнера. Видаванням таких книжок російська еліта намагається компенсувати свої невдачі в розвитку російської ідеї, російської ідентичности. Але шлях культивування історичних образ на колишню колонію в колишній метрополії історично безперспективний.
Недавня історії демократії в Україні є за своєю суттю історією приватної мужности. Окремі чоловіки та жінки вирішили зібратися на київському Майдані, а також на інших площах, аби, попри серйозні загрози для себе, виборювати демократію. Унаслідок цієї колективної, але неформальної і в цьому сенсі приватної дії українці вигнали найвпливовішого політика своєї країни, перетворивши його на парію. Громадськість та офіційні інституції натомість (особливо за кордоном, але мені здається, що часом більше й тут) проявили значно менше мужности. Приміром, німецька преса пише про пропаґанду і правду так, наче і перше, і друге – рівнозначні речі. Уряди ЕС і США часом говорили красиві фрази, але зробили для України відносно мало якихось конкретних речей, а ще менше конкретних речей зробили проти Росії.
Чи стане Крим найновішим членом Союзу невизнаних пострадянських держав (офіційна назва звучить краще: Співдружність за демократію та права народів), до якого вже входять Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія й Нагірний Карабах? Я займаюся передовсім Україною та Росією, проте свого часу досліджувала й непрозорі зв’язки між внутрішньою та зовнішньою політикою у невизнаних державах. Доля (і ґрант від ЄС) привели мене до Придністров’я. Робота в цьому реґіоні, дослідження його енергетичного сектору і зв’язків між сепаратизмом і збагаченням еліт дають мені змогу припустити: така модель нічого доброго Криму не віщує. Можливо, перетворення Криму на невизнану державу не віщує нічого доброго і Росії. Воно створило б небажаний прецедент територіального сепаратизму, якого так боїться сама Москва.

Сторінки5