Навіґація за темамиЯк користуватись

Нація — неоднозначне поняття. Воно може слугувати історичному поступу, а може бути небезпечним. З одного боку, воно консолідує людей і надихає їх на великі звитяги, а з другого — в ім’я нації було вчинено чи не найжахливіші злочини в історії людства. Щоправда, у ХХ сторіччі в цьому з поняттям нації доволі вдало конкурувало поняття соціяльно-політичного класу. Бенедикт Андерсон стверджує, що нації — це завжди вигадані спільноти. Втім, суспільна фантазія аж ніяк не безплідна. Часто-густо вона вельми продуктивна. Її витвори живуть сторіччями, збагачуючи людську культуру й залишаючи нам таємничі вказівки щодо нашого майбуття. Проте суспільна свідомість здатна і на жахливі вигадки. Яскравим прикладом такого монструозного фантазму є Російська імперія в усіх її реінкарнаціях...
В Україні точиться боротьба за колективну пам’ять, поважне місце в якій посідає пам’ять про Другу світову війну. Було би спрощенням говорити про боротьбу «історичної правди» проти радянських фальсифікацій історії, адже, в ґрунті речі, змагаються два міти: радянський міт «Великої Вітчизняної війни» й український національний міт «боротьби за волю та незалежність» на чолі з ОУН-УПА. Пам’ять про війну є лише одним із полів битви двох історичних мітологій: української національно-державницької в консервативній, ліберальній та інтеґрально-націоналістичній версіях – і проросійської з відмінами радянською, слов’янсько-православною й евразійською, що часом утворюють між собою дивовижні комбінації, коли, приміром, комуністи стають завзятими апологетами канонічного православ’я.
Соціюм у Росії, як і раніше, формується й усвідомлює себе переважно як простий (мало диференційований, із тяжінням до одномірности), замкнутий (у межах «своїх» і відмежований від зовнішнього світу загалом), патерналістськи зорієнтований (по вертикалі вгору). Це спільнота підопічників, що перебуває в процесі адаптації. Тактичні форми такої масової адаптації можуть більш-менш відрізнятися. Однак у кожному разі ізоляціоністський характер колективного самоозначування постає як межа, бар’єр, набір заборончих перепон (неґативних санкцій) для можливого універсалізування зразків власної поведінки, очікувань щодо «інших» – форм громадянського чи конституційного патріотизму, довіри соціяльним інститутам, позитивної соціяльности (соціяльної залучености, зацікавлености, дієвої участи), моральної солід

Сторінки2