Навіґація за темамиЯк користуватись

Уявлення про Україну як про країну поділену чи навіть розколену стало банальним штампом у міжнародних медіях, попри обережні зусилля компетентніших науковців вказати на поверховість і спрощеність такого погляду. Газетні статті й телевізійні програми досить часто змальовують Україну як дихотомічно розділену на «націоналістичний Захід» та «проросійський Схід», не утруднюючи себе поясненнями, що означають у цій формулі слова «націоналістичний» та «проросійський» і в який спосіб прикметники із цілком різних семантичних полів можуть бути антонімами у фальшивій бінарній опозиції. Російсько-українська війна, евфемістично звана «українською кризою», лише посилила популярне уявлення про Україну як про країну розколену, із наочним відбиттям цього розколу у вигляді фронтової лінії на Донбасі.
Український політичний режим є переважно неопатримоніяльним: йому притаманні відсутність чіткого розподілу соціюму на публічну та приватну царини і схильність управляти державою як приватним володінням керівних груп, які у цій системі приватизують різні суспільні функції та державні інститути (Олександр Фісун). Ознаки політичного режиму стають ознаками української науки, і так постає неопатримоніяльна наука. Голови ОДА й облрад — це соціяльна група, на підставі вивчення якої, точніше вивчення практик, як її представники отримують наукові ступені протягом 1992–2013 років, можна скласти попереднє уявлення про неопатримоніяльну науку в Україні. Приміром, науковий ступінь мають 45,9% голів ОДА, із них 32,27% (71 особа) є кандидатами і 13,64% (30 осіб) — докторами наук.
З одного боку, Евромайдан - це ідеалізована Україна. Але не така, якою вона є чи вже стає. Бо до такого далеко. Ба більше, достеменно «такого» ніколи й не буде. «Помаранчева революція» навчила нас, серед іншого, й толерантности до того, що дійсність, навіть зроблена з найкращими інтенціями, все одно ніколи не спроможна сягнути наших ідеалів. Сподіваюся, зможемо дійти згоди, що революція виявиться немарною вже тоді, коли вдасться істотно поліпшити стан справ. І що це можливе тільки тоді, коли ми й після революції залишимося спільнотою залучених і солідарних громадян... Це великий виклик і велике завдання для обидвох сторін: узяти українську революцію як претекст і шанс почати нарешті довгі, ретельні, посутні розмови про те, якої спільної Европи ми хочемо.
Україні належить ключова роль у конструюванні традиційної, себто імперської російської ідентичности. Тож цілком імовірно, що й конструювання нової, неімперської, справді національної російської ідентичности теж великою мірою залежить від України – від рівня її емансипації з російського проєкту, випадання з російської ментальности й ідентичности. «Конструювання українців як деконструювання совєтів» може справді виявитися mission impossible. Але це єдиний шанс не лише самим стати повноцінною европейською нацією, а й повернути Росію з імперських марень до реальности і, можливо, спонукати її піти тим самим шляхом, що й Україна. Гіпотетичний вступ України до ЕС і НАТО може бути справжнім шоком для більшости росіян, але це чи не єдиний спосіб змусити їх відмовитися від імперської ідентичности.

Сторінки3