Навіґація за темамиЯк користуватись

Однією з багатьох прогалин україністики, що їх наочно продемонстрували надзвичайні події минулого року, є неадекватне концептуальне й аналітичне ставлення до сучасного українського націоналізму. Моє припущення полягає в тому, що нові теми, гасла, символи й моделі поведінки, в яких виявляється сучасний український націоналізм, виникли з політичної активности в Києві та інших великих містах, а потім поширилися на більші маси людей, на яких вплинули дискурси груп активістів і ті інституції, в яких вони діяли. Це поширення, якому дуже посприяли масові протести й російська аґресія, демонструє вплив ідеологій і дій невеликих груп на настрої та ідентичності широких мас, а отже, виявляє міцний зв’язок між двома рівнями націоналізму.
Сьогодні студент може оцінити й коректність означення, до якого вдається п. Їльґе, Ради сеньйорів як «органу, створеного, щоб виконувати дорадчу функцію для уряду Стецька» – для цього досить пригадати, що Українське Державне Правління («уряд Стецька») було за складом переважно бандерівським, а Рада сеньйорів – переважно мельниківською, тож виконанню дорадчої функції перешкоджали ідеологічні та політичні суперечності й конфлікт ґенерацій. Досить просто почитати свідчення учасників подій, згідно з якими Раду сеньйорів створювали як передпарламент (як згодом і Українську Національну Раду в Києві та Львові й Українську Головну Визвольну Раду), щоб переконатися: все було якраз навпаки, ніж уважає п. Їльґе, бо, за задумом, саме уряд мав виконувати певні функції для Ради.