Навіґація за темамиЯк користуватись

Якщо Україна у підсумку стане сумішшю етнічного фундаменталізму та ліберального капіталізму, в якій за ниточки смикатимуть олігархи, вона буде такою ж европейською, якою сьогодні є Росія (або Угорщина). (І, до речі, надзвичайно важливо також розповісти повну історію конфлікту між різними групами олігархів – «проросійськими» і «прозахідними», – який формує тло великих суспільних подій в Україні.) Тож так, протестувальники на Майдані були героями, але справжня боротьба починається тепер, боротьба за те, чим бути новій Україні, і ця боротьба буде значно важча, ніж боротьба проти путінського вторгнення. Тут буде потрібен новий, значно ризикованіший різновид героїзму. Взірець цього героїзму можна побачити у тих росіянах, які хоробро протистоять націоналістичним пристрастям у власній країні.
Спогади охоплюють період від початку Другої світової війни до еміґрації в США. Філіс Стерлінґ Якобс записала їх на авдіокасету й розшифрувала у 1984 році, коли на Заході активізувалися дискусії про Голокост. У 1960–1970-х роках мешканці Західної Европи та Північної Америки асоціювали геноцид євреїв та інші злочини націонал-соціялізму передовсім із концтаборами, що їх визволили англо-американці в квітні–травні 1945 року. Від кінця 1970-х цей акцент змінився. А після того, як 1985 року вийшов багатосерійний фільм «Шоа», синонімом слова «Голокост» став «Авшвіц». «Я не хочу розповідати тобі це, – звертається Сімон Стерлінґ до дочки напочатку. – Я не хочу робити тобі боляче». Але все-таки розказує: бо треба, щоб у США та інших країнах світу знали й спробували збагнути ці криваві злочини.