Навіґація за темамиЯк користуватись

Найбільша таємниця вічного міста — це його дух і запах. Запах білого хліба з пекарень, цинамонових тістечок, солодощів, посипаних прянощами оселедців, ринків. А дух його — в словах про староі новозавітних царів, пророків, кабалістів, апостолів — усе, що перед твоїми очима, і все, що закрито для твоїх очей. Коли сонце в Єрусалимі доходить зеніту, будь-яка тінь стає рятунком від спеки. Прогріте повітря розпікає каміння. У крамничках можна замовити свіжий помаранчевий сік, який витискують на металевому пристрої, розчавлюючи помаранчі під пресом. Пережовані м’якуші продавець викидає у пластикове відро. Спека, якої ще о десятій ранку зовсім не відчутно, заповнює все твоє тіло, від неї пересихає в роті, спрага поселяється в горлі і лоскоче його гіркотою. На Храмовій горі, перед брамою...
Українська культура «післячорнобильського періоду» опинилася в особливій ситуації, коли, несподівано вивільнившись від ідеологічного диктату, українські автори стали віч на віч із потребою за дуже короткий час, «наздолужуючи втрачені десятиліття», кардинально переосмислити підхід до тексту, форми, стилю й витворити нові літературні стратегії, засвоюючи те, що відбулося на Заході (також і в нашій еміґраційній літературі), а було раніше малодоступним в СССР чи малопридатним в умовах монополії соцреалістичної догми. Ця ситуація витворила ефект згущеної призми різноманітних (нехай і еклектичних, хаотично накопичених) течій, стилів, світоглядів, і крізь оцю призму можна простежувати процеси універсальніші: пізньомодерністичні й постмодерністичні шукання нових концепцій сенсу короткої прозової..