Навіґація за темамиЯк користуватись

Їм двадцять, сорок, шістдесят. Вони — жінки, і вони — чоловіки. У цьому злиплому «ми» є плач за справедливістю, за нездійсненим, за неможливістю жити так. І з незнання є плач: як це — жити? Як це — бути? Як це — собою? Їм потрібен головний. Вождь чи лідер — несуттєво. СССР — їхня країна «золотої доби». Захід не знав такого гострого бажання іти «назад». Останню картинку «назад» намалював Гесіод, і з часом її почали сприймати як казку. А казки жорстокі. Вони є оберегами для голів, які намагаються вивернути заради минулого свої кволі шиї. Минуле небезпечне, дорогі малята. У минулому гірше, ніж у сьогоденні. І хай навіть у вас було би Кресало, не факт, що ви перемогли б. СССР — вічна казка. Приманка. Пастка. Придумана країна голосом сирени кличе повернутися і заснути. Померти.
Русофільство, необізнаність і антиамериканізм пояснюють, чому деякі закордонні ліві та ліберали застосовують до України подвійні стандарти; ніби українці були не гідними самовизначення, як будь-який інший колонізований народ. Автори «Точки спалаху» засуджують українську незалежність і її новий капіталістичний уряд – але не путінський імперіялістичний неоліберально-капіталістичний уряд – як «фашистську хунту» і не вважають неоліберально-капіталістичний російський уряд за імперіялістичний. Нездатні заперечити, що путінський уряд є капіталістичним, вони мовчазно приписують йому «проґресивну» роль, бо він антиамериканський і використав трохи доходів від нафти і газу для фінансування соціяльних програм.

Сторінки6