Навіґація за темамиЯк користуватись

Від Шевченка шляхи двох літератур остаточно розходилися, вже була очевидною різниця між ними. Звичайно, все, що Бєлінський аналізував, він підтягував до своїх уявлень, зважав, наскільки літературні твори відповідали його очікуванням. Якщо не відповідали, то це відкидалося, і не останньою чергою тому, що це – українськомовні тексти. Він цьому зовсім не симпатизував, тому-то для всіх була очевидна – на Заході і для компетентних науковців тут – оця некоректність приписування Бєлінському позитивної рецензії із «Отечественных записок» на «Кобзар» 1840 року, яка абсолютно не відповідала поглядам критика. Але ці ідеологічні ігрища оголилися вже тепер, коли ми бачимо повний корпус критичних відгуків на Шевченка – прижиттєвих та року по смерти поета.
Видавництво «Критика» повідомляє про вихід нового, виправленого і доповненого, видання книжки київського історика літератури, критика та письменника Михайла Назаренка «Поховання на могилі (Шевченкова біографія у фольклорі та фейклорі)». Строго академічний, а поза тим захопливо мистецький Назаренків колаж-дослідження – це свого роду «науковий роман», тематично систематизований і опоряджений ґрунтовними коментарями, історичним і мітологічним нарисами культурологічний центон, що містить чи не всі відомі досі леґенди, перекази, анекдоти, чутки, плітки, приповідки про Шевченка, спогади сучасників, бувальщини, притчі, фантастичні оповіді (зокрема про посмертне життя невмирущого Кобзаря), а також ідеологічно виважений фольклор совєтських часів і свавільно вписаний у «базовий міт»...
Вивчення історії української культури завжди буде неповним і викривленим, якщо поза увагою дослідника залишатимуться питання цензури — і царської, і совєтської. Кубометри документів до цієї теми зберігаються в архівних сховищах Петербурга, Москви, Києва, і до них здебільшого ще не торкалася рука дослідника. «Найрозкрученіша» в науковому плані постать — Шевченко — при ближчому зануренні в конкретику, як з’ясовується, ще має чимало дослідницьких «білих» плям. Серед них і питання цензури, попри те, що такий авторитетний науковець минулого, як Василь Бородін, доклав значних зусиль до з’ясування обставин цензурування та проходження творів поета через цензурне відомство. Ще досі історія видання та поширення шевченківської літератури має чимало істотних дослідницьких лакун.
Як колись Олександр Лазаревський або Іван Франко вишпортували по антикваріях національні реліквії, так Яцюк щосуботи, рік у рік, десятиліття за десятиліттям ходив до клубу колекціонерів, на «здибанку». Завжди в пошуку: купуючи, виторговуючи, обмінюючи. Останні сім-вісім років його заполонила нова ідея – зібрати універсальну колекцію автографів, світлин, книжок із дедикаціями тощо. Колекцію, звісна річ, україноцентричну. Кожну постать він прагнув розкрити в кількох основних іпостасях: портрет, автограф, першодрук. До ідеї він підходив із практичного боку, як музейник-експозиціонер, мріючи в майбутньому зробити велику виставку, в якій явити духовний розвиток України XIX–XX століть. Леліяв і назву майбутньої виставки: «Україна: мозаїка цілости».

Сторінки2