Навіґація за темамиЯк користуватись

Спираючись на ідеї переважно західноевропейського між- і повоєнного інтелектуального правого екстремізму, не останньою чергою – німецької «консервативної революції» Ваймарських часів, Дуґін мріє здійснити на постсовєтському просторі специфічно російську фашистську революцію та створити нову фашистську, цього разу «евразійську», людину. Собі у цьому процесі він відводить роль не публічного політика, а радше такого собі сірого кардинала, який хай і не керує державою особисто, проте скеровує мислення еліт – тобто займається не політикою, а метаполітикою. За цією схемою, Дуґін як теоретик ґенерує ідеї, що їх політичні лідери та політтехнологи відтак свідомо чи несвідомо втілюють у життя. Стратегію цю зіперто на відомій теорії італійського мислителя-неомарксиста міжвоєнної доби Антоніо Ґрамші.
2–6 вересня 2005 року в Києві пройшла міжнародна конференція «Совєтський тоталітаризм в Україні: історія та спадщина», що її влаштував у рамках своєї науково-дослідницької програми київський Інститут Критики спільно з Українським науковим інститутом Гарвардського університету і Держкомархівом України за організаційної підтримки часопису «Критика» та за сприяння Міжнародного фонду «Відродження», Програми наукових обмінів ім. Фулбрайта, Центру російських і евразійських студій ім. Дейвісів Гарвардського університету, Української федеральної кредитної спілки «Самопоміч» у Нью-Йорку, Фонду катедр українознавства, Французького культурного центру та Польського інституту в Україні, а також посольств Італії, Польщі, США і Франції.

Сторінки3