Навіґація за темамиЯк користуватись

До «Критики» у нас не було трибуни, яка уможливлювала би солідну інтелектуальну дискусію. Те, що «Критика» і сьогодні наголошує: потребу критичного мислення, переосмислення, — то вона якраз реалізувалася. Видань такого штибу не було і, на жаль, досі немає (сумно, але це факт). Великою таємницею є те, як в Україні пробитися до читача. Яка повинна бути ринкова модель? Це мене непокоїло ще до створення «Критики» і було однією з причин, чому я довго відмовлявся від цієї ідеї. Українське суспільство занадто атомізоване, і навіть якщо є достатня кількість читачів, які потребують такого видання, то вони занадто розсіяні, країна величезна. У нас освічених споживачів української літератури не менше, ніж у Словенії, Словаччині чи Естонії споживачів їхніх літератур...
Водночас із процесом творення нового канону тривав перегляд і давнього, і нового канону, спрямований передусім на модерністську творчість, для якої в традиційному совєтському каноні не було місця. До такої справи доклали зусиль дослідниці, яких асоціювали з феміністичною течією: Соломія Павличко («Дискурс модернізму в українській літературі», 1997), Оксана Забужко («Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій», 2007), Тамара Гундорова («ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму», 1997; «Femina melancholica. Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської», 2002), Ніла Зборовська («Код української літератури», 2006) та Віра Агеєва («Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму», 2003). Дослідниці зосередили увагу на ранньому модернізмі...