Навіґація за темамиЯк користуватись

Тиранія утверджується тоді, коли по­літичний світ починає занурювати­ся в темряву. Ця загроза супрово­джує політику від самого її початку. Хтось каже, що це стається закономірно. Подібно до того, як Земля обертається довкола Сон­ця, тим самим підкоряючись циклам змін дня і ночі чи зими і літа, політичний світ піддано циклізмові від порядку до хаосу, від свободи до тиранії. Інші кажуть, що не­має невідворотного (чи нехай уже буде — природного) закону народження тиранії. Ця друга позиція радше передбачає, що тира­нами стають, бо державці спокушаються владою, починають робити неправильні речі, які накопичуються, мов снігова куля, або ж перетворюють свій перфекціонізм на хворобливу самовпевненість, відчуваю­чи страх екзистенційної пустки від втрати влади...
Френк Капра казав: «Кіно – це хвороба». Я підчепив цю хворобу дуже рано. Я відчував її щоразу, як наближався до каси – з мамою, батьком чи братом. Ти заходиш у двері, ступаєш на товстий килим, проминаєш стійку з попкорном, що неймовірно пахне, – потім рушаєш до білетера. А далі в деяких старих кінотеатрах були ще одні двері з невеликими віконцями, й ти краєм ока бачиш, що там, на екрані, діється щось дивовижне, щось незвичайне. І коли ми входили, для мене це було наче потрапляння в сакральний простір, у якесь святе місце, де світ довкола мене, здавалося, поставав пересотвореним і зіграним. Що такого було в кінематографі? Чим він був такий особливий? Думаю, за всі ці роки я знайшов для себе декілька часткових відповідей на це запитання. Насамперед, це – світло.