Нариси про учасників збройного підпілля, героїв табірних повстань у ҐУЛАҐу та дисидентів, чергуються з есеями про «Празьку весну», Чорнобильську катастрофу, фальсифікацію історії, до якої вдавалися каґебісти, тощо. У них дослідник послідовно реалізовує своє завдання (можливо, він бачить у цьому якусь життєву місію) — деконструює радянські історичні схеми та образи, намагаючись замінити їх власною «українізованою» візією минулого. Що ж, мабуть, сьогодні для України, яка воює, читати такі книжки — це далеко не найгірший вибір.