Навіґація за темамиЯк користуватись

Існує величезна різниця між тим, щоб писати історію зі свідчень очевидців, які досі живі, і тим, щоб черпати її з писемних джерел. У минуле десятиліття або два Перша світова війна перейшла від першого до другого. Лише декілька довгожителів пам’ятають, як солдати крокували вулицями, вирушаючи на фронт, чи поверталися з парадами, святкуючи перемогу, що виявилася оманливою. Натомість писемне слово в меморандумах, листах, щоденниках, депешах і спогадах є основою нашого розуміння періоду, разом із вичерпними свідченнями старих солдатів, матросів та авіяторів, записаними з 1950-х років.Звертаючись до британської історіографії про Першу світову війну, ми починаємо з творів сучасників і завершуємо текстами, що виникли в епоху, коли живої пам’яті більше не було.
Коли почалася Велика війна, брат мого прадіда втік від неї на дзвіницю. «Все одно ліпше, як під спідницю», — повторювала Мар’яна, вічна подруга родини, явно маючи на увазі когось конкретного і лише їй відомого. Тому я завжди уявляв собі, що війна починається так, як річка виливається, — від неї можна врятуватися на дереві або високому даху. Але оскільки вважається, що дітям не треба знати подробиць ні про що, то подробиць я й не знав. Коли в серпні 1914 року Львовом почали ширитися чутки, що російські війська наближаються до міста і треба пакувати манатки, він довго думав, куди податися, в ньому змагалися страх і лінощі, аж урешті він вдався до чогось, що сьогодні називають «нестандартним рішенням»: вирушив пішки до підміського Скнилова і попросився в монастир.
Перша світова війна вперше поставила на порядок денний українське питання як питання політичне. А наприкінці війни на короткий час навіть постала власна українська держава. Ще чотири роки перед тим ніхто в Европі не міг би про таке й подумати. На час липневої кризи 1914 року та на початку війни Україна не була ні політичним гравцем, ані політичним суб’єктом, — навіть назву «Україна» в Европі переважно не знали. Більша частина українського населення мешкала в південно-західних реґіонах Російської імперії та в північно-східних областях цислейтанської Австро-Угорщини, Східної Галичини та Буковини — себто на заселених прикордонних територіях двох різних державних утворень. У Росії та між росіянами українців зазвичай називали малоросами, а в Габсбурзькій монархії — русинами.