Навіґація за темамиЯк користуватись

Водночас із процесом творення нового канону тривав перегляд і давнього, і нового канону, спрямований передусім на модерністську творчість, для якої в традиційному совєтському каноні не було місця. До такої справи доклали зусиль дослідниці, яких асоціювали з феміністичною течією: Соломія Павличко («Дискурс модернізму в українській літературі», 1997), Оксана Забужко («Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій», 2007), Тамара Гундорова («ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму», 1997; «Femina melancholica. Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської», 2002), Ніла Зборовська («Код української літератури», 2006) та Віра Агеєва («Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму», 2003). Дослідниці зосередили увагу на ранньому модернізмі...
Кожному, хто хоч поверхово знайомий із життям і творчістю Хвильового, парадигма символічної автобіографії здасться особливо доречною. Власне, одним із головних завдань у перечитанні Хвильового, до якого я закликаю, є відрізняти поверхневі (функціонально біографічні, ідеологічні тощо) моменти від глибших психологічних структур, які через посередництво наративу реґулюють взаємодію між життям і творчістю Хвильового, фактично модулюють одне через інше. Без жодного сумніву, найразючішим і найдраматичнішим із цих моментів є кінець Хвильового, його самогубство. Судячи з різноманітних оповідей і документальних свідчень, це була кульмінація його всеохопної та глибоко вкоріненої віри у свою призначеність зіграти роль, виконати – і ще важливіше, виписати – певне покликання, місію.
Сучасне російське суспільство хворе на нетерпимість. Росія не може змиритися з утратою своєї колись найбільшої колонії – України. У російських націоналістів дуже небагато цивільної самосвідомости, зате дуже багато ураженої національної гордости й національного самолюбства. Така політика ідеологічного, культурного та історичного заперечення України сприяє в Росії поступовому переорієнтуванню української політики в бік Европи, а Росія, де відкрито й вільно продається антиукраїнська література, перетворюється на непривабливого партнера. Видаванням таких книжок російська еліта намагається компенсувати свої невдачі в розвитку російської ідеї, російської ідентичности. Але шлях культивування історичних образ на колишню колонію в колишній метрополії історично безперспективний.