Навіґація за темамиЯк користуватись

Історична політика, або ж політика пам’яті, в Україні цікавить, мабуть, кожного: лєнінопади, перейменування вулиць і міст, нові меморіяли, нові урочисті дати, нові герої, реставрація або «відновлення» храмів… Хто ж саме і як «керує» пам’яттю: президенти, міністри, місцеві еліти? Чи був у трьох попередніх президентів України чіткий план щодо історичної політики чи вони діяли ситуативно? Чи є такий план у когось іншого? Історики (політологи, культурологи, журналісти, публічні діячі) шукають відповідей на ці запитання. Вони вже чверть століття палко сперечаються, пишуть статті й книжки, висувають нові — іноді вельми конспірологічні — теорії, звинувачують владу, підтримують владу… Свій внесок у дискусії зробив культуролог Олександр Гриценко...
Існує безліч шляхів простої книги до рівня раритетного колекційного ви­дання, місце якого — на поличці ко­лекціонера, де з нього здуватимуть пил, милуватимуться здаля і лише у крайніх випадках, перед найзначнішими гістьми, братимуть у руки, ог­лядатимуть з усіх боків, перегорта­тимуть сторінку-дві та ставитимуть назад на полицю. Але в жодному разі не читатимуть, Боже борони: надто дороге задоволення. Отже, для такої честі книзі необхідно або пережити своїх сучасників щонайменше на століття, або вже від «народження» коштувати стільки, щоби зникало найменше бажання коли-небудь знімати її з тієї полиці. Проте є ще один варіант — бути виданою таким чином, аби будь-яке намагання поп­ри все прочитати непокірну закін­чувалося досить однозначно...