Навіґація за темамиЯк користуватись

Рік, що минає, видався багатим на неординарні події як у політичному, так і в культурному житті. Планета ловила покемонів, голосувала на референдумах у Британії, Нідерландах, Італії та на виборах у США, Молдові, Болгарії. Спостерігала неліберальну демократію в дії у Польщі й Туреччині, співчувала жертвам терактів у Брюселі, Берліні, Багдаді та війни в Сирії. Намагалася впоратися з популізмом та збагнути, як жити в епоху постправди. Ми ж, українці, не тільки споглядали світ довкола нас, а й боролися, дискутували та створювали нове уявлення про себе. Як підсумок 2016 року ми підготували підбірку із двох частин: у першій розповідаємо про п’ять статтей, які найбільше зацікавили читачів нашого сайту; у другій — про п’ять матеріялів, що увібрали в себе редакційний погляд на ідеї, реакції ...
Одним із важливих питань, яке виникає у публічних дебатах на тему ситуації в Україні, аґресії Росії та ситуації у Росії, є проблема фашизму. Цікаво, що вона з’являється, з одного боку, як російське пропаґандистське звинувачення, адресоване Україні (це, без сумніву, елемент маніпуляції), а також як певна спроба пояснити сьогоднішні події в Росії. Тобто існують спроби звернути увагу на те, що насправді у російському поєднанні культу сили і звернення до минулого, до традиціоналізму, до народу дуже присутні фашистські елементи. Тож, напевно, ця тема варта дискусії. Можна сказати, що реґресивні процеси, які дають змогу стверджувати зростання сильних авторитарних елементів, напевно пов’язані зі страхом, із боязню перед демократією.
Кажуть, що світ науковців, письменників, митців еґоцентричний зі своєї природи. Більшість із них психологічно ніколи не виростає з підліткового віку. Кожна чи кожен потерпає від добре прихованих комплексів, кожна чи кожен ревниво позирає, чи його колеґа не обійшов його за кількістю ґуґлівських покликів, позитивних рецензій тощо. Вони прагнуть слави та визнання своїх неповторних і безцінних ego, хоча публічно у цьому ніколи не признаються. Навпаки: публічно кожен удає скромника. Але це є теж частиною еґо-гри! Добре це знаю, бо сам такий. Із тою різницею, що, згадуючи подібні моменти у своїй біографії, дедалі частіше відчуваю сором і ніяковість. Надіюся, що ці почуття приходять із віком, як і мудрість. І що мій молодий колеґа теж колись помудрішає.

Сторінки2